Месник. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його поїздки тут у таборі політичних супротивників що-небудь вибухне, чує моє серце.

      – А ті? Ніяк не реагують?

      – Вони тими ж нитками шиті! Але в них менше можливостей, та й немає в них такого єзуїта, як наш шеф. До речі шеф має серйозний вплив на адмінресурс.

      – Як?

      – На керівників міста й області. Адміністративний ресурс. Хто його використовує, той має більше шансів, а використовує той, хто платить, а наш шеф платить.

      – Шеф прямо сірий кардинал…

      – Його так і називають. – Лана підвелася. – Я ще зварю каву.

      – Давай. Так що ж виходить, мені доведеться у всьому цьому брати участь?

      – Не переймайся, ми з тобою – живий паркан, що охороняє Сашка від можливих вторгнень… А знищують, дискредитують, компрометують, ізолюють тощо інші, спеціально навчені. Хоча, може бути, Сашко і тобі запропонує. Я особисто відмовилася.

      – Цікаво…

      – До речі, є ще одна сфера діяльності, якою займається Жабов, і тобі доведеться, очевидно, до неї докласти рук. Він саме в цьому зв’язку тебе і згадував.

      – Яка?

      – Шеф – великий збирач антикваріату. Антикваріатом він називає твори мистецтва і ювелірні вироби. Чим давніша річ, тим яскравіше горять у нього очі.

      – Так он чого Саня мені про скарби Холодного Яру нагадав!

      – От-от! Тепер я точно пам’ятаю, ім’я твоє і звучало в контексті розмови про скарби, якийсь яр чи що.

      – Та казки все це!

      – Були б казки, якби Сашко не повідав це все під чарочку шефу, а шеф таких розмов не забуває.

      – Ти що, чула? А говорила, що не світив тебе Саня шефу.

      – Так сам же він мені все і розповів, мовляв, виклав усе шефу по п’яні, а тепер на гачку, треба Модеста витягати, нехай виручає зі скарбами. Відкіля я про тебе і знаю, ім’я ще запам’ятала.

      – Ну, пару ікон старих у селі є, це точно… Намисто ще у бабці Насті… А більше нічого такого не знаю.

      – Сашко говорив про золотий браслет-оберіг, цей браслет шеф йому щоразу пригадує.

      – Дурня! Легенда давня, нам її дід Башкир розповідав… Не вірю я.

      – Це ти шефу скажеш!

      – І скажу!

      – Не злізе він із тебе, будеш шукати.

      – От іще!

      – Ти краще вислухай шефа і не супереч, кивай. Я дуже хочу, щоб у тебе не було неприємностей.

      – Все буде нормально.

      – Нехай я дурна, але я знаю, що кажу, вислухай все, погодься, а приїдеш – порадимося, разом вирішимо, як бути. Пообіцяй мені.

      Лана вчепилася в руку, дивилася благальними очима.

      – Добре, не бійся, так і буде.

      – Модю… – Лана схилила голову на плече і не відводила очей.

      – Що, дівчинко?

      – Здається мені, що затребує тебе столиця… Чуйка в мене… Ти ж знаєш, вона мене не підводить.

      – Та знаю! Даремно ти це говориш… Пішов я, час.

      – Поцілуй СКАЧАТЬ