Месник. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ти правильний, працювати і слово тримати вмієш, сім’ї в тебе немає, нічого не тримає…

      – Тут подумати треба…

      – Ти ще скажи, що з бичками своїми підеш радитися. Що, тобі заміну не знайдуть? Зараз же не молотом худобу б’ють, електрика – кожен зможе, а сила твоя всихає…

      – Мабуть, ти правий… Коли їдеш?

      – Завтра.

      – Заїдеш, дам відповідь, а зараз ходімо, проведу, поспати треба.

      Вони жили на одній вулиці. Йшли мовчки. Біля будинку однокласника Модест крекнув, міцно потис шкільному товаришеві руку.

      – Запали мені твої слова, матері його ковінька! Що тут думати?! Згоден я, спробую влитися в нове життя, заїжджай, буду готовий!

      – Ну і добре! Старий, у нас ще все попереду!

* * *

      До міста Модест звик швидко. Сашко сам привіз його в однокімнатну квартиру.

      – Це тобі від фірми.

      Квартира майже в центрі міста йому подобалася. Офіс фірми Жабова знаходився поруч, у колишньому районному комітеті колишньої комуністичної партії. Два квадратних хлопці, що охороняли офіс, у декількох словах розповіли про правила, регламент та обов’язки. Ніхто не називав їх по імені – Болік і Льолік. Сашко майже завжди брав із собою в поїздки по місту однокласника.

      – Твоя задача мовчати, слухати і дивитися. Я не думаю що який-небудь ідіот буде на мене нападати.

      – І це робота? Ти платиш мені великі гроші за те, що я просто тебе супроводжую?

      – Такі правила гри. А робота ще буде… Не дай боже!

      Окунь ходив у тренажерний зал, калорійно харчувався а у вихідні дні – якщо не було поїздок з Жабовим – знайомився з містом. Він раніше бував у обласному центрі, але поїздки були «цільові»: ринок, базар, універмаг. Місто було невеликим, запилено-провінційним.

      Через місяць знав усі райони, виїзди, основні ресторани, бари, офіси. Ділові партнери Сашка до нього звикли, впізнавали, кивали.

      Іноді на день-два навідувався до села. Зустрічали радо, розпитували про міське життя, але далеко було Окуню до мистецтва діда Башкира. Односельчани так і не могли зрозуміти, що він робить у місті і як заробляє гроші, а Модест якось у серцях сказав:

      – Відчепіться! Скарб я знайшов у Холодному Яру. Ясно?

      Хто повірив, а хто ні, але більше не розпитували.

      Полюбив ходити в театр. Квитки коштували недорого, людей на спектаклях було мало, ніхто не чавкав, не дзвонив по мобільному, усі сиділи тихо, в антракті прогулювалися у фойє. Усе це подобалося. Іноді розумів, особливо коли дивився спектакль удесяте, що актори втомилися або з похмілля, що грають абияк. Але завжди додивлявся до кінця, не переймався і не сердився.

      Одного разу вранці Сашко покликав товариша до свого кабінету.

      – Сьогодні їдемо на «стрілку». Наша фірма не розрахувалася у визначений термін за товар, а постачальники попросили розібратися з нами серйозних людей. Розмова буде складною.

      – Може, я сам поїду?

      – Модю, буде розмова, а не бійка. Ти, Болік і Льолік, СКАЧАТЬ