Месник. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

      – Пора спочивати, – підбив підсумок дня Сашко.

      – А розплатитися?

      – У цьому готелі ми розраховані на рік уперед.

      Декілька секунд у ліфті.

      – Бай-бай. Завтра о дев’ятій. Нас чекають…

      – …великі справи, – закінчив улюблену фразу Жабова однокласник.

      Шеф був доступний лише для обраних, потрапити до нього було майже неможливо. Офіс – окремий особняк за високою металевою гостроносою огорожею. Охорона – колишні кедебешники, розвідники, десантники. Персонал – два-три десятки вишколених різностатевих клерків, перевірених уздовж і впоперек.

      Однокласники усі «застави» пройшли швидко і за дві хвилини десята увійшли до приймальні шефа. Секретарка виглядала шістнадцятирічною дівчинкою. Сашко усміхнувся.

      – Все молодієш, Катрусю?

      – Дякую, – Катруся підняла великі очі, простежила за стрілкою настінного годинника. – Можете заходити.

      Чи то шеф не відповідав кабінету, чи то кабінет не підходив шефу. Маленький низенький чоловічок своєю присутністю принижував кабінет, але стояв посередині, ні на сантиметр не зрушився, чекав, коли підійдуть. Із Сашком привітався поблажливо, мовляв, «ну, ти все такий же!», Модеста розглядав уважно, навіть голову трохи на бік схилив, руку не випускав із своєї жилавої клішні. Модест не міг відвести очі. Зморщене обличчя, ніс ґудзичком, але погляд гіпнотизера і руки-капкани.

      «Дійсно, з таких лап вирватися важко. Жінці – майже неможливо, – думав, дивлячись в очі шефу. – Сашко говорив, що в нього четверта дружина. Як він під ними не стерся?…»

      – Валентин Валентинович, – голос нагадував гуркіт прибою.

      – Модест Марсович, – нахилив голову в легкому поклоні.

      – Так-так, – гучним басом відізвався Валентин Валентинович. – Все в імені твоєму дивне… Ходімо, хлопчики.

      Вони пройшли вслід за шефом у глибину кабінету, увійшли в шафу, що виявилася передбанником затишної кімнати відпочинку з вузенькими кріслами.

      «Очевидно, розміри знімали з гепи господаря», – відзначив про себе Модест.

      – Сідайте, – шеф натиснув кнопку мініатюрного пульта.

      Нечутно, непомітно, як тінь, з’явилася дівчина з приймальні. Швидше, ніж це буває звичайно, на різьбленому столику з’явився коньяк, лимон, кімнату заполонили пахощі кави.

      – Дякую, Катрусю, – рикнув шеф і провів Катерину поглядом рисі. – За знайомство!

      Чарка втопилася у шефа в руці, і здавалося, що він пив із власного кулака.

      – Як там у вас справи?

      Сашко ледве висунувся на край крісла.

      – Проблеми, Валентине Валентиновичу. Не зрозуміли нас партнери…

      – Знаю! – відрізав, не розмикаючи вуст. – Про це потім.

      – А так усе нормально. Як домовлялися… Я звіт привіз СКАЧАТЬ