Месник. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

      – Ти ж із ним працюєш, спілкуєшся, а я усього лише охорона.

      – Начальник охорони.

      – Ти мене вже підвищив?

      – Ти – начальник охорони, і тобі будуть особливі завдання, особливі доручення, можливо, прямо від шефа.

      Притиснувши зубами чергову сигарету, Сашко різко пішов на небезпечний обгін.

      – Шефу ти сподобаєшся, він про тебе вже знає і заздалегідь симпатизує. А особливі завдання – конкретні гроші.

      – Ми не продаємося, ми продаємося дорого, так, чи що?

      – Так, Модю, від грошей ніхто не відмовляється, час такий.

      – Які ж такі доручення?

      – Ну, по-перше, потрібно для початку зустрітися із шефом, а по-друге, буде так, як він вирішить. Може доручити через мене, а може і напряму.

      Більше про шефа і про конкретну роботу Сашко не сказав ні слова, патякав про час, гроші, успіх.

      У столиці Модест був лише один раз, ще за радянських часів. У сьомому класі навесні на вихідні дирекція організувала автобусну екскурсію. Запам’яталася Лавра, Софія, величезний стадіон, величний Дніпро, а ще – як ловили голубів на мотузяну петлю. Що можна було побачити за два дні…

      – Ліворуч – міжнародний аеропорт, повітряні ворота країни, запам’ятовуй, пригодиться. Ти ж за кордоном не був?

      – Ні.

      – Поїдеш, паспорт зліпимо.

      Вечірня столиця здалася Окуню гранд-дамою. Ніякого порівняння з рідним обласним містом. Море різнобарвних вогнів, широкі вулиці, іномарки, центр нагадував європейськ й американські міста з фільмів. Висока коробка готелю закрила місяць, скляні двері безшумно роз’їхалися, швейцар поштиво cхилив голову. Сашко усміхнувся красуні-адміністратору, змахнув перед її очима кольоровою пластиковою карткою Ліфт миттєво підняв їх на дванадцятий поверх.

      – Ось наші апартаменти.

      Сашко відкрив холодильник у холі, дістав мінералку.

      Номер був величезний. Спільний хол, кімната для нарад ванни, душові, туалети, окремі кімнати.

      – Година часу, – відпочиваємо, перебираємось. Зустрічаємося тут, – Жабов сховався за дверима.

      Модя оглянув тимчасовий пристанок, розвісив речі в шафі, швидко прийняв душ, включив телевізор. Каналів – не порахувати! З балкона столиця була як на долоні, вогням ні кінця ні краю.

      За годину зустрілися в холі.

      – У казино чи в бар?

      – Аби поїсти…

      – Тоді в ресторан, я забув, що твій апетит не порівняти з моїм.

      Сашко набрав номер. Вільний столик пообіцяли за двадцять хвилин.

      – Завтра о десятій зустріч із шефом, у нього до тебе є розмова.

      – Що за розмова?

      – Пам’ятаєш байки діда Башкира про скарби? Пам’ятаєш наші походи в Холодний Яр?

      – А чого ж не пам’ятати? Ми усі тоді на це присіли, хто з пацанів не мріяв знайти скарб… Ти от знайшов…

      – Шеф – любитель оригінальних стародавніх речей, – продовжував Сашко. – Йому СКАЧАТЬ