Месник. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ безсило йшли в землю або летіли в небо. Лана сама запросила його до себе, а він не відмовився. Хіба ніч із жінкою до чогось зобов’язує? Особливо якщо вона того хоче…

      – Чому ти зі мною?

      – Ну, Сашко ж сказав, що бажано пересуватися парами…

      – А чому ти не з Сашком?

      Лана підняла голову, сіла.

      – Я була з ним.

      – Більше не хочеш з ним бути?

      – Не хочу. Він часто йде до інших жінок, потім повертається і говорить, що моя попка найкраща в світі…

      – Це я так сказав.

      – Він теж так говорив. Не хочу, щоб мене порівнювали з ким-небудь іншим…

      – А якщо я піду до іншої жінки?

      – Ти не підеш. А якщо підеш – не повернешся.

      – А ти можеш піти до іншого?

      – Зараз не можу, – розсміялася.

      – Ну, взагалі…

      Лана нахилилася, обхопила його голову руками, подивилася в очі.

      – Звичайно ж я можу піти, – видихнула вона, схилившись на подушку. – Але я не хочу йти від тебе. Я не думаю про це, я це відчуваю. Адже я можу бути з чоловіком лише в тому випадку, якщо його поважаю. Знаєш, я навіть підкорятися можу тому, кого поважаю, я навіть умію бути слухняною. Я слухатимусь у всьому того, кого виберу.

      Лана піднялася в повний зріст, однією ногою переступила через чоловіка і так завмерла над ним, опустивши голову і пронизуючи його очима. Модест бачив її всю. Очі звикли до темряви. Вузьке правильне обличчя, великі чорні очі, коротке чорне волосся, напружені гострі груди, акуратно підстрижена темна доріжка поміж ніг, округлі стегна, довгі виточені ноги.

      – У тебе надзвичайна краса… Незвична…

      – Може бути. Мій тато – узбек. Мама – українка. Тато дав мені ім’я – Ланарія…

      – Це що значить?

      – Не знаю. І тато не знає. Він сказав, що це найкрасивіше слово, яке він чув. І він це слово подарував найкрасивішій дівчинці, щоб вона була найгарнішою жінкою у світі.

      Лана повільно присіла, впускаючи чоловіка в себе… Підвелася… Сіла… Впала йому на груди… Гострі нігтики увіткнулися в тугі чоловічі плечі.

      – Будь у мені… Не виходь… До ранку…

      – Господи!.. Я зараз помру…

      – Не квапся, рідний…

      – У мене сто років не було жінки!

      Лана обхопила його ногами так, що здавалося, тіла їхні зрослися. Вона не дозволяла йому нічого робити, сама рухалася, прискорюючись, задихаючись, шепочучи щось смішне, звабне, соромливе… Не дозволила йому вийти, як першого разу, коли вони мов божевільні впали на ліжко, зриваючи один з одного одяг. Забрала в себе все до краплиночки, перевернула його на себе, ніби струшуючи все-все-все, що ще могло залишитися. Давила його плечі, втискуючи в себе ще глибше. Стогнала… Плакала… Сміялася…

      У дрімоті притихли… Сіпнулися… Роззирнулись… Згадали.

      – Ти хто?

      – Я – твоя жінка.

      – Я хто?

      – Ти – мій мужчина. Най-най-найкоханіший!

СКАЧАТЬ