Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

      Покликали стару.

      – Ох, бабуню, здолала нас неміч. Голова болить. Не проходить хвороба. Чи не знаєшся ти на знахарстві?

      – Ой, синку! На чому я тільки не знаюся, скажи мені… А ти полишив мене у холодній комірчині.

      – Вилікуй якнайшвидше нас, бабуню!

      – Зараз я прочитаю вашу долю, сину мій, – відповідала стара і зняла з себе сумку хейкель. Прошепотіла, погортала сторінки книги ворожінь і питає: – Минулого місяця довелося вам проїжджати через кладовище, сину мій?

      А Ґероґли постійно проїжджав через кладовище.

      – Проїздив, – відповів він.

      – Ось ваші голови і вразила тоді хвороба гайсар.[32] Коли на самому початку хворобу лікувати – можна зцілити, сину мій, а не почати – загинете.

      – Хворобу ти розпізнала, бабусю. А чи в силах ти зцілити нас від неї?

      – Хто хворобу розпізнав, сину мій, той від неї і зцілить. Є у мене одні ліки. Як вип'єте їх, так здорові і будете.

      Вирушаючи в дорогу, заховала стара в одязі своєму склянку сонного зілля. Ось цього зілля в піалі вона і подала спочатку Ґероґли, потім Овезу дала і сорока його джигітам на чолі з Сапаром-Косе. Тільки ковтнувши зілля, кожен упав як підкошений. І ось вже всі вони заснули мертвим сном.

      Підійшла стара до Агаюнус.

      – Агаюнус, дитя моє! Вилікувала я своїм зіллям Ґероґли і сорок джигітів його. Чи не вип'єш і ти?

      – Спочатку сама випий його, а потім пригощай.

      – Добре, – погодилася стара, взяла піалу і, прикинувшись, наче п'є, вилила собі зілля за яшмак.[33]

      Повірила Агаюнус, випила і втратила свідомість. Подала стара піалу Ґюль-Ширін – і та втратила свідомість. Залишилась стара одна. Без остраху зняла вона з Агаюнус золоту егретку і начепила собі на голову, наділа на Ґир-ата позолочену збрую, осідлала його, сіла верхи і під'їхала до мейхани.

      – Ну, Ґероґли! Лишаю тобі віслюка замість коня. Так і кажуть: «Взяв одне – віддай інше, хто не дасть, тому ганьба».

      Сказавши так, припустила коня до Ніша-пура.

      Про кого тепер піде мова? Про Ґероґли та його друзів. Сонне зілля старої діяло три дні – три дні пролежав Ґероґли. На четвертий прийшов до тями, піднявся, чаю випив, кальян покурив.

      – Гей, Мятере! Зцілилася голова, їдьмо на полювання, – гукнув Ґероґли.

      Прибіг Мятер до стайні – немає Ґир-ата. Прибіг він назад.

      – Ой, Ґероґли, Ґир-ата немає!..

      – А збруя?

      – І збруї немає.

      Почув Ґероґли, що збруї немає, і згадав попередження Агаюнус. Занепокоївся.

      – А стара на місці? Пошукай!

      Прийшов той у комірчину старої, а її і слід загув. Валялися її ічиги, топби,[34] різний дріб'язок. Фиркав, пряв вухами віслюк, три дні голодний.

      – Немає ні твоєї старої, ні твого Ґир-ата, Ґероґли. Замість коня залишила вона тобі СКАЧАТЬ