Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чужою б'ється рукою,

      Брати його гроші не поспішай.

      Йди, Ґероґли, битва близько,

      Рівного доблестю обирай,

      Якщо боягуз перед тобою біжить,

      Гнатися за ним не поспішай.

      Закінчилася пісня, і Косе сказав:

      – Поїхали назад, джигіти, треба повернутися!

      Побрів Ґероґли, бурмочучи про себе: «Товариш одинаку – бог». Не доводилося перед тим ступати Ґероґли на сиру землю, хіба коли на коня сідав. І зараз настраждався він, ідучи пішки. Ноги вкрилися пухирями, по лобі піт струмком тече. Які запаси у пішого? Захотілося пити – де взяти чаю? Захотілося курити – де ж тютюн? Захотілося неше – та де його знайти? Йшов Ґероґли безлюдною пустелею, втрачаючи свідомість, розум у нього мало не помутився. Раптом – звідкись узявся – білобородий старець.

      – Гей, сину мій! Щасливої дороги тобі!

      Знаєте, мабуть, як сердита людина відповідає?

      – Чи ти, старий, в дорогу мене посилав, що тепер зичиш щасливої дороги?

      – Хоч я і не посилав тебе, та все ж скажи мені, куди прямуєш?

      – Ти що послом засилав мене куди-небудь, що я повинен тобі розказувати?

      – Не гарячкуй, сину мій, облиш цю дурну звичку. Ти йдеш все далі і далі від своєї країни, немає попереду ні людей, ні поселень!

      – Якщо покидаю я свою країну, то хапай мене тут і стягуй борг, якщо я у тебе в боргу!

      Сказав Ґероґли і заціпенів – щез старець, пропав – неначе і не було його зовсім, тільки й мовив: «Нехай принесе тобі достаток твоє ремесло!» Підійшов він туди, де стояв старець, а там і слідів ніяких немає… Згадав він бувальщину, що чув колись, і зрозумів, що то був Хизр,[38] мир йому.

      – О, Аллах, до чого ж я невезучий! Мені б підійти до нього, отримати благословення. Що ж, хай буде що буде – спробую покликати мого покровителя, Лева божого,[39] – вирішив Ґероґли і заспівав:

      Все у руках року, всемогутньої долі,

      Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан![40]

      Я один, далеко моя країна,

      Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!

      Скільки днів я йду цієї дорогою,

      Скільки виніс страждань і незгод,

      Не дай померти мені – джигітові без коня,

      Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!

      Карає жорстоко джигіта зла доля,

      Немає спочинку від мук і жури,

      Немає кінця піскам безкраїх пустель,

      Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!

      Абубекр[41] праведний, сто двадцять чотири

      Тисячі мертвих пророків, хазрет[42] Омар![43]

      Не залиш у біді Ґероґли, о шейх Хайдар![44]

      Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!»

      Доспівав Ґероґли, та де там – немає ні Алі, немає нікого. Пішов він далі і немало пройшов. Піднявся на пагорб і побачив стільки овець, білих, чорних, що в очах замиготіло.

      «Боже, яке щастя, якщо це тільки не сон», – подумав Ґероґли і підійшов ближче. А це були його вівці, його пастухи.

      – Що за мандрівник? – дивувалися пастухи, підходячи до СКАЧАТЬ