Мій рідний Макунів. 2-ге видання. Михайло Іванович Бервецький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нещасним, а всіх разом об’єднувало одне—смуток і невідоме майбутнє. Туга за рідним краєм і усвідомлення того, що ти раптом став ніким, беззахисним і нікому не потрібним, доводила людей до розпачу. Як було відмовити тим людям тої маленької втіхи, надії, яку вони отримували, слухаючи, що їм говорять карти. Мама знаходила в картах для них теплі слова і надію. Всі дуже дякували мамі і говорили, що вона говорить їм”чисту правду». Мама говорила не багато, але під кінець всім одне і теж, що їх чекає радість і звістка з дому. За свою роботу мама грошей з нікого не брала, але люди є люди, і майже кожен хотів чимось віддячити і обов'язково щось принести, ніби-то дітям, а для мами це було надзвичайно важливо. Почали з’являтися якісь харчі.

      Як я вже згадував, ворожити на картах маму навчила її цьоця зі Львова, коли вона в неї жила і помагала по дому. Мама про неї завжди говорила тільки добре, тому що від неї дечого навчилась. Місцеві люди, кудинас привезли на поселення, дивились на нас по-різному, одні з підозроюяк на кулаків-саботажників, які виступали проти радянської влади, мовляв, раз привезли, значить винні; інші жаліли і пошепки цікавилися, хто ми. Їх дивувала поведінка переселенців, адже в більшості це були інтелігенти, і такого життя, таких умов вони просто собі не уявляли, а прилаштуватися до нього їм було дуже важко. Словом, це були різні люди, різних національностей – європейці.

      Умови, в яких опинилися вивезені на поселення люди, були нелегкими, виживали лише ті, які попадали в населені пункти. Першою проблемою, яка стала перед усіма—це знайти якесь житло. Татові вдалось домовитися з якоюсь жінкою, і в неї ми поселились. Не знаю чому, але від неї ми скоро перебралися до іншої жінки, яка жила з дитиною в напіврозваленій землянці. Вона, напевно, мала надію, що мужчини зможуть її відремонтувати. Крім того, вона ходила на роботу, а дитину нікому було залишити. Так воно і сталося, і від цього виграли обидві сторони. В неї нам було більш – менш затишно. Другою проблемою було включитися в якусь роботу і нагодувати сім’ю.

      Прибулі скоро відчули, що тут можна вижити, і почали проявляти весь свій талант. Місцеві люди були багаті на зерно і сало, а це вже життя. З цього приводу тато завжди пригадував, як вони давали собі раду. Як я вже згадував, наша мама ще в дорозі привернула до себе увагу тим, що вміє ворожити на картах. То ці жінки і тут маму не забули, сповнювалося те, про що мама їм наворожила, з рідних країв стали приходити листи. Поступово спадав стресовий стан, люди відчули якесь полегшення. Як і в кожному селі, нічого немає тайного, щоб не стало явним. Місцеві жінки дізналися, що серед переселенців є «ворожка» і вони такої спокуси довго витримати не могли. Спочатку вони приходили потайки і просили“поворожити», і кожна з них несла яйця і сало, а для нашої сім’ї цього дуже бракувало. Як я вже згадував, цього добра в них було багато, була велика кормова база. Як не дивно, їсти ми вже не хотіли. Основне, що клієнти були дуже задоволені, говорили, що мама говорить їм всю правду. Все СКАЧАТЬ