Мій рідний Макунів. 2-ге видання. Михайло Іванович Бервецький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже останнім і на ходу заскочив сам. Завдяки цим добрим людям ми благополучно доїхали до Львова. Видно, що ці офіцери мусіли змиритися, так би мовити, зі своєю поразкою, адже, якби вони доповіли про це керівництву, вони б теж мали неприємності. Щоб змалювати всю цю жахливу картину, що відбулася з нами, треба її бачити, пережити і зуміти описати. За цей десяток хвилин, що минули на вокзалі, вирішувалася доля нашої сім’ї. А за цими подіямиможна було б поставити цілий фільм.

      Аналізуючи вже тепер події нашої втечі, можна тільки собі уявити, чим би ця втеча для нас могла закінчитись. Скоріше за все, дорослих посадилиб в тюрму, а нас віддалиб в дитячий притулок. Слава Богу, що цього не сталося, інакше ми вже ніколи не змоглиб зібратися разом, адже незабаром розпочалася Друга світова війна, яка не одну сім’ю розлучила навіки.

      Батьки завжди з великою вдячністю згадували тих людей, які так сміливо і дружньо заступилися за нас, особливо коли дізналися, що ми з Львівської області і тікаємо з Сибіру. Наші сусіди вже давно цю епідемію пережили і знали, на що спосібний цей клятий режим. Так сталося, що я, будучи вже дорослим, на протязі багатьох років сам і з батьками, а пізніше і з дітьми на власній машині їздив до родичів на південь і на море, то кожен раз, проїжджаючи через Підволочиськ, ми згадували про ці події, і я розповідав дітям про ті страшні для нашої родини хвилини.

      Якби там не було, а ми приїхали до Львова. На вокзалі нас зустріла цьоця Катруся, молодша татова сестра. То була радість і плач, адже не повернувся додому їх тато. З вокзалу ми поїхали на квартиру, де вона жила. Трохи відпочили, а незабаром до неї прийшов один чоловік з нашого села, який розповів про те, що відбувається в селі. Він також повідомив, що цьоця Рузя разом з Ольгою живуть в своїй хаті і ніхто їх не чіпає. Таке повідомлення для батьків було обнадійливим, але трудно було собі уявити, як влада сприйме наше повернення. Після довгих вагань батьки вирішили повертатися в Макунів до рідної хати. Фактично іншого виходу не було. Мама ходила останні дні вагітною. Через односільчанина тато попросив повідомити Гринчука Федора, який доводився йому швагром, щоб він нас зустрів на вокзалі міста Рудки. Рудки тоді були районним центром, але не нашим, до Макунева було 12 кілометрів. Наступнього дня ми приїхали до Рудок, де нас чекав Гринчук. Ми всі як змогли повантажилися на воза і поїхали до свого села, до рідної хати. Про те, що ми маємо приїхати додому, в селі вже знали і з нетерпінням чекали на зустріч, і родичі, і односельчани. Мені трудно передати момент зустрічі з нами, це було щось особливе, ніби ми повернулися з того світу. Людей зібралося надзвичайно багато, і всі хотіли перш за все особисто привітатися і про все дізнатися. Потрібно було все розповісти з самого початку, як везли, як доїхали, де жили і працювали, а основне, як нас відпустили. Стосовно самого нашого приїзду потрібно було бути дуже обережним, адже ніхто не знав, що ми просто втекли, СКАЧАТЬ