Мій рідний Макунів. 2-ге видання. Михайло Іванович Бервецький
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мій рідний Макунів. 2-ге видання - Михайло Іванович Бервецький страница 8

СКАЧАТЬ всі вони користуються заслуженим авторитетом в США, Канаді, Австралії і в інших країнах як чудові робітники, господарі, а здобутки їхніх дітей в галузі науки прославлені на весь світ. Є дуже багато живих прикладів, але знову постає питання, як дозволила чужа країна надати тим людям такі права і можливості вчитися і працювати в усіх державних органах, незважаючи на те, що ти «хахол», та ще і бандерівець. Моєму поколінню, яке виховане у всеохоплюючому тоталітарному режимі, це зрозуміти дуже непросто. З відомих причин, особисто я пройшов інший шлях випробувань: недовіра, зневага, заборона на відповідну працю, в окремих випадках просто насмішка і презирство, одним словом – хамство. І цев своїй країні, але хіба це була країна? Це була колонія спочатку Царської Росії, а потім під тоталітарним режимом Леніна-Сталіна.

      Як я вже згадував, доля заробітчан -емігрантів чекала і моїх батьків, але їм судилося пройти через більш суворі випробування. Коли мій дід Павло дізнався, що тато разом з молодою дружиною вирішили поїхати в Францію на заробітки, його попередній запал стосовно молодих дещо спав. Мама розповідала, що діда дуже ганьбила його рідна сестра Галіскевичка, що він розганяє дітей, і пригрозила йому, що забере тата з жінкою до себе. Вона дійсно хотіла це зробити, оскільки своїх дітей в неї не було, тим більше вона була багата. Виходить, що переселенкою була і рідна сестра діда, і теж не менш багата за діда. Справді, діду стало соромно перед родиною, адже він мав змогу побудувати сину нову хату, на новому місці і не віддавати його в прийми до сестри. Що стосується виїзду на заробітки, то туди їхали лише дуже бідні люди, а сім'я Бервецьких відносилась до іншої категорії селян, дід не хотів допустити, щоб його син таке зробив. Соромно було б перед односельчанами, і робочі руки були потрібні на своєму господарстві. В разі виїзду сина діду самому довелося би наймати робочу силу. На той час в сім’ї діда залишалося дві неповнолітні дочки—це цьоця Катруся, яка вчилась в семінарії, цьоця Рузя (мама ІгораКоновського) і онучка Ольга, що після смерті батьків залишилась на вихованні у діда з бабою. Всі її називали «наша Оля» (це Лесі Стахович мама). Леся жила в нас на вул. Червоноградській у Львові. Ольга тепер живе в м. Рудки, і про неї я ще буду згадувати. Молодший син – Ігор, на якого дід покладав великі надії, чомусь раптово охолов до роботи, робити нічого не хотів чи не міг. Його навіть возили до лікаря. Обстеживши Ігора, лікар все зрозумів, а дідові сказав, щоб”брав його в руки» і змушував більше працювати. Я думаю, що діагноз лікаря був правильний, оскільки з нього видно, що в Ігора була сильна депресія. Його наречену, з якою він мав намір оженитися, батьки насильно видали заміж за багатшого. Як Ігор переносив ці події, сказати трудно, але одружуватися він більше не хотів. Крім цього, в селі ходила чутка, що Ганя (наречена Ігора) вийшла заміж будучи вже вагітною. Виходить, що Тарас Крукеницький—мій двоюрідний брат. Тарас про це теж знає, довгий час він очолював СКАЧАТЬ