СКАЧАТЬ
не було, злидні робили свою справу. Найбільше нам помагав вижити в цій скруті мамин брат Микола. Він був у стрибках і, використовуючи своє становище, помагав і сіном для корови, і паливом для хати, і харчами. А ще, бувало, я приходив до колгоспної комори, де комірником був Буяр Петро, і коли нікого не було, він насипав мені в мішок до 10 кг пшениці, і я так, щоб ніхто не бачив, ніс додому, мама змолола на жорнах, і ми мали трохи чим перебити злидні. Після закінчення школи, з допомогою братови, яка на той час вже проживала і працювала в селі Твіржа, мені райвно дало роботу вчителя фізкультури в сусідньому селі Дидятичі, це було в вересні, а вже в листопаді повернувся з армії вчитель цієї школи, і я змушений був звільнити йому місце. Мені запропонували роботу в іншому селі, але це було далеко від дому, і я з цієї причини відмовився. Це був 1954 рік. Скоро нам знову довелось шукати нове помешкання, тому що із заслання повернулася жінка з дитиною, в хаті якої ми проживали. Надзвичайно гостро стало питання, куди іти жити. І що ви думаєте, всі родичі раптом відвернулися від нас, родини не стало. Кожен розповідав про свою біду і проблеми і не хотів розуміти чужу біду. Після того, як наша родина нам відмовила, нас прихистила родина Каламуняка Михайла. Пам’ятаю, як мама плакала від образи, від безпорадності і страшно не хотіла йти жити до чужих людей. Це був встид не нам, а близьким і дальшим родичам, яких в селі було немало. А незадовго ми перейшли на вільну хату колишнього нашого сусіда Колодія Павла (в народі Гоць), який в цей час виїхав з сім’єю на проживання до Рудок. В цій хаті ми прожили до переїзду до Львова.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.