Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой. Стефан Цвейг
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой - Стефан Цвейг страница 13

СКАЧАТЬ в одному вірші:

      Чим ти володієш, те тобою володіє,

      Над чим пануєш, тому ти – слуга.

      Але Казанова не хоче бути нічиїм слугою, крім святого випадку, який хоч і штурхає його іноді досить грубо, зате в добросердні хвилини дарує йому чимало сюрпризів; щоб залишитися вірним йому, він відкидає навіть найлегші пута, бувши вільнодумцем, не в доктринерському сенсі цього слова. «Мій найбільший скарб, – гордо заявляє він, – у тому, що я сам собі пан і не боюся нещастя»; мужній девіз, який облагороджує його більше, ніж позиковий титул шевальє де Сенгаля. Він не цікавиться тим, що думають про нього, він проноситься повз моральні загорожі з чарівною безпечністю, байдужий до сказу залишених позаду й обурених власників, у володіння яких він вступає нахабними стопами. Тільки в польоті, на постійному бігу насолоджується він існуванням – ніколи в спокої або затишку – і завдяки цьому легкому, безпутному прагненню вдалину, повз всі перешкоди, з пташиного польоту йому здаються смішними всі чесні люди, тепло закутані у свої одні й ті ж заняття; йому не імпонують ні військові, котрі зухвало гримлять шаблями й тріпочуть при окрику генерала, ні вчені – ці жуки-точильники, що пожирають папір, папір, папір – одну книгу за іншою, ні багатії, які боягузливо тремтять над грошовими мішками, проводячи безсонні ночі біля своїх скриньок, – його не приваблюють ні країни, ні чини, ні шати. Жодна жінка не може утримати його у своїх обіймах, жоден правитель у своїх володіннях, жодна професія у своїй нудьзі; і тут він ламає всі перепони, охочіше ризикуючи своїм життям, ніж даючи йому «закиснути». Весь талант, розум, всі знання, всю силу й відвагу, що палають у цьому гарячому, міцному тілі, він незмінно кидає назустріч невідомому – фортуні, богині гри та змін; його існування ніколи не застигає в раз і назавжди відлитій формі, воно подібне проточній воді, то здіймається світлим, зверненим до сонця щастям, фонтаном, що прагне до неба або ж падає гуркітливим каскадом в темну глибину прірви. Він блискавично перелітає від княжої трапези до в’язниці, від марнотратства до ломбарду, від ролі спокусника жінок до ролі звідника і, зібравши всі сили, направляє їх в єдиний потік і знову підіймається на поверхню, зарозумілий у щасті, спокійний в нещасті, завжди й всюди сповнений мужності та впевненості.

      Бо мужність – це справжнє зерно життєвого мистецтва Казанови, його основне обдарування: він не береже свого життя, він ризикує ним; він єдиний з багатьох обережних, хто наважується ризикувати, ризикувати всім – собою, кожним шансом і випадком. Але доля любить відважних, які кидають їй виклик, бо гра – її стихія. Вона дає нахабним більше, ніж старанним, грубим охочіше, ніж терплячим, і тому одному, хто не знає міри, вона приділяє більше уваги, ніж цілому поколінню; вона хапає його, кидає вниз і вгору, котить країнами, підіймає вгору й при нагоді підставляє ногу, вона постачає його жінками й дурить за гральним столом, вона лоскоче його пристрастями й обманює в задоволенні їх; вона ніколи не залишає його, СКАЧАТЬ