Крос у небуття. Юрий Сорока
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Крос у небуття - Юрий Сорока страница 14

Название: Крос у небуття

Автор: Юрий Сорока

Издательство: OMIKO

Жанр: Современные детективы

Серия: Український детектив

isbn: 978-966-03-9545-9

isbn:

СКАЧАТЬ метрів, мотор старенького «Дніпра» ревонув і мотоцикл зрушив з місця, прямуючи просто на Андрія. Соколовський зупинився і звів пістолет.

      – Стояти!!! – загрозливо гаркнув він.

      Перелякане обличчя Підгірного зовсім поруч, промахнутись неможливо. Палець намацав спусковий гачок. Намацав і одразу ж відсмикнувся. Цей хлопчина пережив за останні кілька днів надто багато і зовсім не заслужив бути убитим на очах у власних батьків.

      Коли мотоцикл пролетів поряд, він опустив руку зі зброєю і клацнув важелем запобіжника.

      – Та що це робиться?! – на Андрія переполоханим поглядом дивився власник мотоцикла.

      – Все добре, – мовив Соколовський, ховаючи пістолет.

      – Та яке там добре! Він мотоцикла у мене вкрав! – чолов’яга швидко відходив від несподіваного шоку, даючи волю обуренню. – Від вас утікав. Хто мені мотоцикла поверне?

      – Я сказав, все буде добре, шановний! – прошипів крізь зуби Андрій. – Повернуть тобі твого дракона.

      Підбіг засапаний Забузький.

      – От шалапут, утік-таки.

      Андрій повернувся і покрокував до свого автомобіля.

      – В машину, швидко, – махнув рукою наостанок.

      Деякий час «Жигулі» петляли покрученими вуличками. Нарешті попереду вони помітили мотоцикл утікача. Підгірний прямував до виїзду з містечка у напрямку обласного центру. Андрій втопив у підлогу педаль акселератора і почав швидко наздоганяти тихохідний «Дніпро». За хвилину вони пролетіли кільце на виїзді з Дунаївець, проминули АЗС праворуч від траси і виїхали на прямий відтинок шляху. Забузький відчинив бічне вікно, приготувавшись стріляти по колесам. Кілька разів зводив руку, але одразу опускав – очевидно боявся влучити у Підгірного.

      – Чорти б тебе взяли, Артем! – крикнув нарешті і поглянув на Соколовського. – Якщо кинеться у поля, утече!

      – Сам знаю, – зосереджено відповів Андрій. – Стріляй по колесу коляски.

      Забузький кивнув і відкрив вогонь. Перша куля вдарила у асфальт поряд з колесом, другої і третьої Соколовський не помітив, зате після четвертого пострілу колесо важко навантаженої коляски луснуло і мотоцикл почав вихляти дорогою. Мить – і мотузки, які утримували дерев’яні колоди, порвалися, а дрова покотились шляхом. Щось з силою вдарило у праву передню підвіску автомобіля і він різко нахилився на правий бік.

      – Шарова, чорт забирай!!! – встиг крикнути Забузький.

      Андрій вимкнув запалення і обережно зупинився на обочині. З полегшенням помітив, що мотоцикл Підгірного з’їхав з дороги, нахилився й важко упав на бік. Артем встиг зіскочити і тепер, накульгуючи, біг до лісосмуги, що відокремлювала дорогу від поля.

      – Ну, шибеник, зараз я тобі покажу! – Андрій вискочив з пошкодженої машини і за кілька секунд нагнав утікача. З насолодою помсти зацідив йому кулаком між лопаток, повалив і сів верхи, дістаючи з кишені кайданки.

      – Все, хлопче, приїхали. Тихо лежи, я часом буваю СКАЧАТЬ