Я (Романтика). Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      Я.

      – Ви?

      Він:

      – Я? О, я! – і постукав пальцем по дверях.

      Так, це був вірний пес революції. Він стоятиме на чатах і не під таким огнем! Пам’ятаю, я подумав тоді:

      – «це сторож моєї душі» і без мислі побрів на міські пустирі.

      …А над вечір південну частину околиці було захоплено. Мусили йти на північ, залишити город. Проте інсургентам дано наказа задержатись до ночі, і вони стійко вмирали на валах, на підступах, на роздоріжжях і в мовчазних закутках підворотень.

      …Але що ж я?

      …Ішла спішна евакуація,

      ішла чітка перестрілка,

      і я остаточно збивався з ніг!

      Палили документи. Одправляли партії заложників. Брали решту контрибуцій…

      …Я остаточно збивався з ніг!

      …Але раптом виринало обличчя моєї матері, і я знову чув зажурний і впертий голос.

      Я одкидав волосся й поширеними очима дивився на міську башту. І знову вечоріло, і знову на півдні горіли оселі.

      …Чорний трибунал комуни збирається до побігу. Навантажують підводи, бредуть обози, поспішають натовпи на північ. Тільки наш самотній панцерник завмирає в глибині бору й затримує з правого флангу ворожі полки.

      …Андрюша десь ізник. Доктор Тагабат спокійно сидить на канапі й п’є вино. Він мовчки стежить за моїми наказами й зрідка іронічно поглядає на портрет князя. Але цей погляд я відчуваю саме на собі, і він мене нервує й непокоїть.

      …Сонце зайшло. Конає вечір. Надходить ніч. На валах ідуть перебіжки, і одноманітно відбиває кулемет. Пустельні княжі кімнати завмерли в чеканні.

      Я дивлюся на доктора й не виношу цього погляду в древній портрет.

      Я різко кажу:

      – Докторе Тагабат! через годину я мушу ліквідувати останню партію засуджених. Я мушу прийняти отряд.

      Тоді він іронічно й байдуже:

      – Ну, і що ж? Добре!

      Я хвилююсь, але доктор єхидно дивиться на мене й усміхається. – О, він, безперечно, розуміє, в чому справа! Це ж у цій партії засуджених моя мати.

      Я:

      – Будь ласка, покиньте кімнату!

      Доктор:

      – Ну, і що ж? Добре!

      Тоді я не витримую й шаленію.

      – Докторе Тагабат! Останній раз попереджаю: не жартуйте зі мною!

      Але голос мій зривається, і мені булькає в горлі. Я пориваюся схопити мавзера й тут же прикінчити з доктором, але я раптом почуваю себе жалким, нікчемним і пізнаю, що від мене відходять рештки волі. Я сідаю на канапу й жалібно, як побитий безсилий пес, дивлюся на Тагабата.

      …Але йдуть хвилини. Треба вирушати.

      Я знову беру себе в руки і в останній раз дивлюся на надменний портрет княгині.

      Тьма.

      … – Конвой!

      Вартовий увійшов і доложив:

      – Партію вивели. Розстріл призначено за містом: початок бору.

      …Із-за СКАЧАТЬ