Я (Романтика). Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він просив милости. Женщина втирала платком очі.

      Я:

      – Де вас забрали?

      – Там-то!

      – За що вас забрали?

      – За те-то!

      Ага, у вас було зібрання! Які можуть бути зібрання в такий тривожний час уночі на приватній квартирі?

      Ага, ви теософи! Шукаєте правди!.. Нової? Так! Так!.. Хто ж це?.. Христос?.. Ні?.. Інший спаситель світу?.. Так! Вас не задовольняє ні Конфуцій, ні Лаотсе, ні Будда, ні Магомет, ні сам чорт!.. Ага, розумію: треба заповнити порожнє місце…

      Я:

      – Так по-вашому, значить, назрів час приходу Месії?

      Мужчина й женщина:

      – Так!

      Я:

      – Ви гадаєте, що цей психологічний кризис треба спостерігати і в Европі, і в Азії, і по всіх частинах світу?

      Мужчина й женщина:

      – Так!

      Я:

      – Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з «чека»?

      Женщина заплакала. Мужчина ще більше зблід. Суворі портрети князя й княгині похмуро дивились із стін. Доносилась канонада й тривожні гудки з вокзалу. Ворожий панцерник насідає на наші станції – передають у телефон. З города долітає гамір: грохотали по мостовій тачанки.

      …Мужчина впав на коліна й просив милости. Я з силою штовхнув його ногою – і він розкинувся горілиць.

      Женщина приложила траур до скроні і в розпуці похилилася на стіл.

      Женщина сказала глухо й мертво:

      – Слухайте, я мати трьох дітей!..

      Я:

      – Розстрілять!

      Вмить підскочив вартовий, і через півхвилини в кабінеті нікого не було.

      Тоді я підійшов до столу, налив із графіна вина й залпом випив. Потім положив на холодне чоло руку й сказав:

      – Далі!

      Увійшов дегенерат. Він радить мені одложити діла й розібрати позачергову справу:

      – Тільки-но привели з города нову групу версальців, здається, всі черниці, вони на ринку вели одверту агітацію проти комуни.

      Я входив у ролю. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна кваліфікувати, як надзвичайний екстаз.

      Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну.

      Я підійшов до вікна й сказав:

      – Ведіть!

      …В кабінет увалився цілий натовп черниць. Я цього не бачив, але я це відчував. Я дивився на город. Вечоріло. – Я довго не повертався, я смакував: всіх їх через дві години не буде! – Вечоріло. – І знову передгрозові блискавиці різали краєвид. На дальньому обрії за цегельнею підводились димки. Версальці насідали люто й яро – це передають у телефон. На пустельних трактах зрідка виростають обози й поспішно відступають на північ. У степу стоять, як дальні багатирі, кавалерійські сторожові загони.

      Тривога.

      У городі крамниці забиті. Город мертвий і йде в дику середньовічну даль. На небі виростають зорі й проливають на землю зелене болотяне світло. Потім гаснуть, пропадають.

      Але мені треба спішити! За моєю спиною група черниць! СКАЧАТЬ