Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш

Чтение книги онлайн.

      – Довго не затримуйся, – сказала на прощання Хаміда своєму чоловікові.

      – Гаразд, – сказав той, не дивлячись їй в очі, і теж пішов із хати.

      Скоро він зник за рогом будинку, і Хаміда залишилася сама.

      Як доречно вона відправила молодшого до Ахмеда!

      Хаміда накинула хустку, затулила обличчя і тихцем пішла слідом за чоловіком.

      Біля будинку Мохаммеда Сулеймана стояли автомобілі: новий «ніссан» його брата в перших Абдула Туейрі, джип «паджеро» його дядька, Ісмаїла Сулеймана Туейрі, джип «тойота» брата його дядька, Мохаммеда Сулеймана Туейрі, і куплений зі знижкою в Шармі новий кремовий «ауді» дядька брата його батька, Ібрагіма Туейрі.

      Біля входу на подвір’я Мохаммеда стояв син брата в перших його батька, Джамуха – між друзями просто Джума.

      Джума курив «клеопатру». В сутінках його зелені шорти таємничо світились.

      – Мир тобі, – привітався Саїд.

      – І тобі мир, і хай буде з тобою благодать Найщедрішого, – відповів Джума. – Як справи, Саїде? Давно не бачив тебе.

      – Слава Аллаху, – відповів Саїд. – А в тебе?

      – Слава Аллаху.

      – А ти не підеш усередину? – поцікавився Саїд, як завжди, трохи нерішуче.

      – Ні, – сказав Джума. – Я стерегтиму вас.

      – Стерегти? Від кого?

      – Від усяких, – сказав Джума і міцно затягнувся «клеопатрою». – Гарного вечора.

      Хаміда спостерігала за чоловіками на відстані. Вона перейшлася вулицею аж до моря і розчаровано буркнула собі під ніс:

      – А чорт би тебе взяв, Джамухо!

      Поки там що, сутінки переросли у цілковиту темряву.

      Тривали безмісячні дні осіннього місяця Шаввал. У темряві Хаміда ледь не стукнулася об пальму біля дому Заєда.

      – Зараза, – просичала вона крізь тканину на обличчі.

      Хоча… Хаміда ще раз глянула в бік Джуми, роззирнулася по боках і, незважаючи на вік, почала швидко, мов кішка, дертися пальмою вгору, на дах.

      У кімнату, куди зайшов Саїд, напхалося з десяток бедуїнів, усі – його родичі. Під стелею обертався вентилятор, але всі вікна були зачинено, тож у кімнаті зробилося парко. Саїд роззирнувся і втер піт із чола краєм хустини.

      Бедуїни сиділи півколом. Біля стіни, спершись спиною, сидів його постоялець. Той, що винаймав будинок із фіговим деревом. Той, з Укранії. Саїд так і не зміг запам’ятати його імені, тому звертався до нього зазвичай «май френд» – «друже». Біля ніг гостя стояла тарілка з фініками. Поруч, на таці, стояв чайник. Мохаммед Сулейман наливав гостеві чай.

      – Мохаммед Сулейман, Ісмаїл Сулейман, Ахмед, син Ібрагіма, – перелічував Саїдів постоялець мовою Корану з місцевим акцентом. – А це хто? Абдул? Маленький Абдул? Не може бути!

      – Абдул, Абдул, – загули чоловіки.

      – Май френд, – сказав Саїд, – що діється?

      – А, ось і Саїд! – сказав постоялець Саїдові, і Саїд відчув, як СКАЧАТЬ