Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш

Чтение книги онлайн.

      – Ні хабак, ні мармарія, ні сикаран.[13] Ніщо не допомагає. Я правий?

      – Правий, ще й як правий, батьку!

      – Я знаю, бо я сам пробував. Але кажу вам голосом, діти мої, є спосіб це прокляття зняти. Є спосіб, клянусь Всюдисущим!

      Постоялець замовк, обвів усіх поглядом і спер праву руку в бік, точно як це робив старий Хамада.

      – Усім чоловікам слід продати свої дорогі автівки, гроші роздати бідним, а віднині їздити тільки на верблюдах.

      – Що?! – ледь не скочили на ноги бедуїни. Їхні обличчя повитягувалися. – Від авта? Відмовитись? – стали перемовлятися вони між собою.

      – Так, відмовитись. Повністю. Тоді речі йтимуть так, як цього хотів би пророк, мир йому та благословення Аллаха, і закляття спаде.

      Запала мовчанка.

      Врешті озвався Мохаммед Сулейман:

      – Ми не можемо відмовитися від авта, діду. Це якось… дико…

      – Чому не можете? Я їздив на Блю Гуль верблюдом, ще як ти отакенький був. І нічого.

      – Ми люди зайняті… Ми не можемо все кинути і знову їздити на верблюдах.

      – Чим же ти так зайнятий, Ібрагіме? Чаї ганяєш у себе в готелі? Приїхав на автівці, коли йти було п’ять хвилин дворами? Чи ти, Ісмаїле? Спішиш полежати в ариші?[14] І не думайте купляти у складчину мікроавтобус. Я ваші витівки знаю! Або буде так, як того бажає Аллах, або не буде ніяк.

      При слові «ніяк» Саїд здригнувся, згадав свою дружину і несміливо сказав:

      – Я… я погоджуюсь. Я гадаю, це добра ідея. Чому ні? Я за.

      – Саїде! – покликав його Джума на вулиці.

      – Га?

      – Саїде! Дивися, хто в мене тут є! – Джума притримував ногою фіртку до загону з козами, у якому стояла, склавши руки на грудях, Хаміда.

      – Відпусти її, Джамухо.

      – Вона вся твоя, – сказав Джума і відчинив двері. – Будь ласка.

      – Хай тебе трясця вхопить, Джамухо, – прошипіла Хаміда.

      Саїд спробував взяти її за руку. Але Хаміда висмикнулась і гордо пішла вперед.

      Упавши грудьми на свою нову білу «ауді», з іще не обдертою з капота захисною плівкою, ридав Ібрагім.

      – Моя дорогенька, як же я тепер буду без тебе? – Ібрагім цілував капот і гладив руками поверхню, захищену магазинною покрівлею.

      Решта чоловіків стояли біля своїх машин мовчки, курили міцну «клеопатру» і думали.

      – Саїде! – позвав його Джума ще раз.

      Саїд обернувся.

      – Що?

      – Як ти назвеш свого верблюда, Саїде?

      Саїд задумався.

      – Я назву його «Найспритніший».

      – «Найспритніший»?

      – Так.

      Джума затягнувся «клеопатрою».

      – О’кей, Саїде. Бажаю тобі вдалої покупки. До зустрічі!

      – До зустрічі, Джумо! – сказав Саїд і потихеньку попростував додому.