Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш

Чтение книги онлайн.

      Увечері ми сидимо у Діді Ольгердівни – Бориско, сама Діді Ольгердівна і я. Знімальна група ночує в одного колишнього шеф-кухаря, тепер язичника, в Лукавиці. Сьогодні я ночуватиму в оранжевому домі – місці для сновидінь. Останній раз я зупинявся там три роки тому. Із запаленою свідомістю, з розхитаними зубами, зі смаком крові в роті, ледве дихаючи, босоніж перейшовши від Букрина до Григорівки, тоді я вийшов надвечір до дому Бориска. Той на схилі пагорба саме давав лекцію з готичного стилю. Лекцію слухали зо двадцять молодих людей із Москви та Пітера. Дитячий товариш Бориска, київський містик, відомий під псевдом «№ 17», написав свого часу скандально відому брошуру, присвячену Борискові, – вона називалась «Блиск і злидні магів, або Інструкція з техніки безпеки під час роботи з Оликом Б.». Замість того аби відлякати, вона довела інтерес до Бориска до градуса кипіння. Коли в Москві густих сімдесятих дізналися, що до них приїздить крутий київський маг, з поїзда його прийшли зустрічати десятки відьом і чаклунів, магів і відунів різного штибу. Закінчилося це дружніми посиденьками у квартирі відомого містика маркіза де Карамболя і не менш товариською пропозицією зі сторони маркіза з’їсти на двох зіпсуту консерву з душениною – нічого більше у квартирі не було. Поїдання протухлого м’яса, як розповідають чутки, закінчилося повним тріумфом волі для обох – позаяк обоє досі живі.

      Російські студенти, надихнуті жовтою брошурою епохи Брєжнєва, розшукали майстра в українській глибинці та витягли його на розмову про високе. Я теж того вечора шукав розмови про високе, сам притому тримався дуже низько. Хтонічні первні, пробуджені здуру в надрах півострова, не залишали мене у спокої і в місті.

      Тоді ми сиділи пізно вночі просто неба, пили якесь чорничне вино, і Ольгерд Костянтинович розповідав історії про смерть. Мені необхідно було слухати про смерть, я прагнув чути її, впиватися оповідями про неї, інакше повертався до відчуття, наче помираю сам. Ольгерд Борисович розповів, як особливі жуки, що живуть на півострові, якось прийняли його за здохлятину. Він заснув на пагорбі над кручею десь далеко в Зоні, і жуки зробили під нього підкоп. Його обкопали, і в якийсь момент Ольгерд Борисович прокинувся від відчуття, наче він невблаганно опускається під землю. Ще трохи, і жуки-могильники затягли б його до могили.