Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Я хочу хоть немножечко ласки,

      Чтоб забыть этот дикий обман.

      – «Мне так хочется счастья и ласки»… – повторила вона замислено й по хвилі зітхнула: – Ви тут не оригінальний із своїм бажанням, Сашо: кому не хочеться щастя й ласки? Але ви прибули до мене так нагально не для того, аби поскаржитися, чого вам не вистачає?

      Та він її, здається, не слухав. Випалив одним духом:

      – Як вам личить цей ліловий халат! І взагалі, ліловий колір. Я неодмінно це використаю у своїх піснях… Ви – королева! Так, так, королева!

      – Дякую, приємно, але… Я простого роду, Сашо. Дочка викладача полтавської гімназії, яку мама колись у дитинстві ласкаво називала «полтавською галушкою». А ви – королева!

      – О, ні, ви таки королева! Екрана! Там, на екрані, ваше королівство! І це кажу вам я, Сашко Вертинський, який ніколи і ні в чому не помиляється.

      Він, Олександр Вертинський, і справді чи не першим назве Віру Холодну королевою екрана, і цей титул всі підхоплять, і вона справді звідтоді й по наші дні утвердиться у своєму новому званні.

      – Віро Василівно, ви навіть на уявляєте, як вам личить…

      Він не криючись нею милувався.

      – Ліловий колір?

      – Так, так, колір бузку.

      – Додайте: полтавського, я ж бо з Полтави. А там такі бузки!

      – І в Києві – а я з Києва родом, – теж росте чарівний бузок. Ліловий бузок.

      – Я зворушена вашою увагою, Сашо, котрий санітар із санітарного поїзда.

      – Ні, ні, це я зворушений… Я просто отямитись не можу, що бачу перед собою саму Віру Холодну, королеву нашого екрана, чарівну жі-і…

      – Ах, облиште! Хоча… мерсі. Зворушена вашою ласкою і увагою, Сашо, котрий із санітарного прифронтового поїзда… До речі, ви ж не за цим прибули – аби похвалити мій халат лілового кольору?

      – Цілком доречно, – схопився Вертинський. – Даруйте, Віро Василівно. Побачивши вас, та ще так зблизька, я й геть розгубився. Чи, швидше всього, вознісся у поетичне захмар’я…

      – Прошу вас спуститися на нашу грішну землю.

      – Спускаюся, а заодно скажу, чого я до вас прибув. Крім того, що я щасливий вас бачити, я ще й маю конкретне завдання… Себто прохання. Передати вам листа, що його й привіз від…

      – Невже від… Володі?

      Тієї ж миті в кімнаті наче зійшло вранішнє сонечко («Як вона засяяла! І лише від згадки про свого чоловіка», – ревниво відзначив про себе Вертинський).

      – Так, так, від прапорщика Холодного. Себто од вашого чоловіка. Прошу, – з цими словами він дістав з-за обшлага шинелі доволі зім’ятий трикутничок якогось рожевого кольору. – Пан прапорщик дав мені його в госпіталі і просив…

      – Боже, Володя СКАЧАТЬ