Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      До вітальні господиня не зайшла, а вбігла – легка, ніби нечутна і ніби й не торкалася підлоги своїми стрункими ноженятами, вбігла, застібуючи на ходу халат лілового кольору.

      – Ви… із санітарного? – до гостя притьмом. – Себто, як я розумію, з фронту? – Придивилась пильніше до солдата в благенькій шинельчині рядового, в обмотках, що обвисли від колін і до черевиків, який м’яв у руках солдатський кашкет з витертою кокардою і, здається, тріснутим козирком. – Саша-а?… Ви?… Котрий Шурко? – посміхнулась і повернулася до Глашки, яка тінню виросла позад неї. – Який же це санітар? Із санітарного поїзда? Та це ж, хоч і в солдатському обмундируванні, Саша… Себто Олександр… Олександр Вертинський – артист, співак, поет і композитор.

      – Та дідько їх розбере, – добродушно пробурчала кухарка. – Представився, що санітар із поїзда, то і я так бовкнула.

      – Сашо, ви звідки? – повернулась господиня до гостя. – І чому ви сказали Глаші, що санітар із поїзда?

      – Перед вами, Віро, і справді той, кого ви назвали санітаром, і зворушений, – Сашко Вертинський, – він злегка і мило гаркавив, і Холодній було приємно слухати його вимову, від якої вона вже почала відвикати. – Артист, співак, поет і композитор. Поет, як казав мені ще Володя Маяковський перед самою війною, – від Бога. А він у поезії розбирається – у своїй і в чужій. Та й Маринка, котра Цвєтаєва, схвально відгукувалася про мої віршовані спроби, а це така вередлива панійка, якій догодити трудно… Крім усього, ще й ваш вірний поклонник. Але й ваша Глаша не перекрутила, коли доповідала вам, що прибув санітар… Я й справді санітар – принаймні до сьогоднішнього дня ним був. І справді я прибув звідти, де терпить крах руська зброя – із прифронтового госпіталю. Як у тих краях кажуть, шпиталю.

      – Сашо, ви навіть не уявляєте, яка я рада вас бачити – живим і здоровим. Хоч і в бідній солдатській шинелі, яку ви, сподіваюсь, швидко поміняєте СКАЧАТЬ