Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ваші пальці пахнуть ладаном - Валентин Чемерис страница 2

СКАЧАТЬ – артист, співак, поет і композитор, що вже тоді за популярністю чи не рівнявся їй, – майже щодня приходив до неї, сідав на стілець, зітхав і мовчки дивився на свою богиню. А потім читав вірші, пронизливо-щемкі вірші, присвячені їй, серед яких шедевром був той, що починався рядком: «Ваші пальці пахнуть ладаном…»

      Про це і роман…

      «Віра завжди пам’ятала, що це я вперше штовхнув її на той шлях, на якому із нікому не відомої молодої жінки вона зробилась кінозіркою. Я багато своїх нових пісень присвячував їй. Якось, пригадую, приніс їй показати свою останню річ, називалась вона – «Ваші пальці пахнуть ладаном». Я вже віддав її видавцеві до друку і, як завжди, присвятив Холодній. Коли я прочитав їй текст пісні, вона замахала на мене руками:

      – Що ви зробили! Не треба! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в труні! Ні за що!..

      Вона дуже розхвилювалася:

      – Це смерть! Зніміть зараз же присвяту!

      Пам’ятаю, я трохи навіть образився. Я зняв присвяту.

      …Через кілька років, коли Віра Холодна виступала в Одесі, а я співав у Ростові-на-Дону, в номер готелю мені подали телеграму з Одеси:

      «Померла Віра Холодна».

      І я до пісні «Ваші пальці» відразу ж повернув присвяту…»

ВАШИ ПАЛЬЦЫ

      Вере Холодной

      Ваши пальцы пахнут ладаном,

      А в ресницах спит печаль.

      Ничего теперь не надо Вам,

      Никого теперь не жаль.

      И когда Весенней Вестницей

      Вы пойдете в синий край.

      Сам Господь по белой лестнице

      Поведет Вас в светлый рай.

      Тихо шепчет дьякон седенький.

      За поклоном бьет поклон.

      И метет бородкой реденькой

      Вековую пыль с икон.

      Ваши пальцы пахнут ладаном,

      А в ресницах спит печаль.

      Ничего теперь не надо Вам,

      Никого теперь не жаль…

      …А взагалі, правий був той мудрець, котрий якось зауважив: «Кожен з нас – сам коваль свого щастя».

      Подумав і додав:

      «І нещастя, між іншим, теж…»

      Частина перша

      Рік 1915-й

      Санітар-доброволець 68-го санітарного поїзда, що курсував між передовою і Москвою

      Якось у московській квартирі по Ново-Басманній, 28 кіноактриси Віри Холодної, що вже тоді була шалено популярною, з’явився незваний гість: солдат, високий і дуже худий, він був в обмотках, що обвисли у нього від колін і до розбитих армійських черевиків жовтого кольору – здається, англійських, шинеля рядового висіла на ньому, як на кілку. Від нього пахтіло йодом і ще бозна-якими медикаментами – хатня робітниця Глашка, впускаючи прибульця, зморщила свій маленький кирпатий носик – вона звикла до інших пахощів тих, хто відвідував її господиню…

      – Хто там? – виглянула з сусідньої кімнати сестра Віри Софія. – Яка ще така нагальна потреба так рано? Та й Віра Василівна збирається в кіноательє на зйомки.

      – Та якийсь… кавалєр, – по простоті своїй душевній бовкнула домробітниця, маючи на увазі поклонників СКАЧАТЬ