Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ваші пальці пахнуть ладаном - Валентин Чемерис страница 12

СКАЧАТЬ була замужем за Миколою Васильовичем Луначарським, братом А. В. Луначарського. У Софії Миколаївни збирався цвіт київської інтелігенції. У її будинку також бували Микола Бердяєв, Михайло Кузьмін, Марк Шагал, Натан Альтман. Інтелектуальне товариство добре вплинуло на Вертинського. Він пробує зайнятися літературною працею. «Киевская неделя» друкує його перші оповідання; «Портрет», «Моя наречена» і «Папіроси «Весна» написані в модній тоді декадентській манері. В «Киевских откликах» Вертинський публікує більш реалістичну річ – оповідання «Лялька».

      Літературне заняття давало мізерний прибуток, гроші майже не водилися, але він мислимими і немислимими шляхами потрапляє на престижні прем’єри, дивиться заїжджих знаменитостей: Ансельмі, Руффо, Вяльцеву, Шаляпіна, Вавича, Карійську, Монахова, Собінова. Пише невеликі театральні рецензії. Ім’я Вертинського вже відоме в середовищі творчої інтелігенції. Новоявлений автор, купивши на товкучці ношений фрак, вливається в ряди київської богеми. Він вибирає собі роль молодого генія, скептика, незбагненної натури».

      Швидко чи ні, але Олександр стає помітною фігурою серед київської богеми. Але зводити кінці з кінцями навіть це не допомагало. Аби якось утриматися на плаву, береться за будь-яку роботу: продає листівки, вантажить кавуни, працює коректором у друкарні…

      І мріє про Москву. І навіть збирається туди – в гонитві «за славою».

      «…І нарешті «невизнаному генію», в купленому на товкучці, але ще досить пристойному фраку (як пізніше зіронізує один гуморист – «осетрина не першої свіжості»), набрид рідний Київ, і він подався до Москви – «за славою», а то б за чим іще! Лише в Москві, вважав він, можна з успіхом розкрити свої таланти – ось тільки які? Поки що Олександр і сам цього не знав, але здогадувався, що якісь таланти у нього все ж таки є», – з Інтернет-видання.

      У Москву – він тоді про це навіть не підозрював, – їдуть з усіх усюд всі «невизнані генії» за славою. І їх там уже зібралося-назбиралося, хоч санкціонований відстріл їх влаштовуй! А тут ще й він – все з тими самими претензіями – давай йому славу та визнання, білокам’яна столице! Та ще й «зореносна». Їздили туди за славою до нього, їздять і будуть їздити, бо де ж іще стати відомим, як не в Москві, столиці імперії, «третьому Римі», як колись вважалося. (Але, застерігали, «четвертому Риму не бувати».)

      Подався до Москви – підчистивши свій, куплений на товкучці фрак, і Олександр Вертинський, чомусь не визнаний у Києві геній. Більше того, забракований театральним режисером – за вроджену гаркавість. Що-що, а ґрасирував він добряче – майже на французький лад вимовляв звук «р».

      Москва його зустріла не те щоб ласкаво, вона взагалі не звернула на нього уваги своєї владичної – багато вас таких, мовляв, до мене, як галич злітається, і всі – невизнані генії, а я одна, усіх ощасливити не можу. Та й нащо мені стільки провінційних геніїв. Своїх «невизнаних геніїв» у мене хоч греблю через Москву-ріку гати!

      Більше того, досить швидко виявиться: у Москві він узагалі нікому не потрібний! Але духом не впав (інакше б це обернулося для нього кінцем), СКАЧАТЬ