Елементал. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стійки бару, й, окинувши все це оком, я зрозумів, що не дуже тут вирізнятимусь: джинсовий шарм давно докотився до всіх кишлаків і аулів. А те, що одна з яскраво нафарбованих дівок уже відверто дивилась на мене, так то, можливо, її професія.

      Я підійшов до шинкваса і вмостився поруч із другою, яка теж пахла, як нічна красуня[13] Перу.

      – Я вас уважно слухаю, – справді уважно дивився на мене бармен, у якого підголені над губою вусики нагадували третю брову.

      – Яка у вас найчистіша горілка?

      – «Абсолют»! – не вагаючись, сказав він. – Двадцять п’ять тисяч «сотка».

      – Двісті грамів «Абсолюту» і потрійну порцію хінкалі. Але… Ти можеш розміняти сотню?

      – Без проблем.

      Я дав йому сто доларів, він помацав їх, смикнув на розрив і відлічив на стійку цілу купу дерев’яних російських рублів.

      – Сідай за стіл, – сказав. – Я все принесу.

      – Шампанським не пригостиш? – спитала «нічна красуня» Перу.

      – А що, є нагода?

      – За ближче знайомство.

      – Боюсь зіпсувати твою ходу, – сказав я. – Якщо ми ближче познайомимося, то ти кульгатимеш.

      – Це вже цікаво.

      – Цікаво? Тоді відкоркуй їм пляшку шампанського, – сказав я барменові і пішов до вільного столу під стіною.

      Він приніс карафку з «Абсолютом» і сам налив мені чарку.

      – Хінкалі будуть через десять хвилин. Уже вкинули в окріп. Може, чогось закусити?

      – Ні. Пізніше принесеш каву.

      – Даремно ти, – сказав він. – Нормальні телиці. Можна з готелем.

      – Я поспішаю. Якби ти мені організував колеса, то це було б щось.

      – Куди їхати?

      – В Осетію. Скажімо, до Моздока, можеш?

      З-під його третьої брови під носом вирвався свист.

      – Це ж довкола всієї Чечні.

      – Не всієї. Тут кілометрів триста. Я плачу.

      – Скільки?

      – Дві сотні.

      – Треба подумать. Подзвоню, спитаю.

      Він пішов на кухню, а я випив, і треба сказати, горілка була непогана, хоча, звичайно, не «Абсолют».

      Та, що пропонувала ближче знайомство, здалеку підняла до мене келих із шампанським, я кивнув і теж підніс свою чарку.

      Зате хінкалі були перфектні – тісто тонке й ніде не прорвалося, фарш пустив смаковиту юшку, яка приємно обпікала в роті. Переді мною стояла така величезна тареля цих кавказьких «вареників», що вже не тільки дівчата, а й решта відвідувачів з цікавістю поглядали в мій бік.

      – Смачного!

      Я підвів голову і побачив міцного хлопця з глибоким червоним шрамом упоперек лоба – дивно, як його голова не розкололася навпіл. Він сів за мій стіл навпроти і також кутуляв щелепами, але не хінкалі, а жуйку; на його вузлуватому вказівному пальці подзенькували ключі, і я здогадався, що це так швидко прибув водій, який не проти заробити цієї СКАЧАТЬ