Елементал. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в неглибокій ущелині серед невисоких гір, укритих мішаним лісом. Дерева вже прихопила перша легенька зелень, і їй голосно раділи пташки. А туди далі перед нами тяглася смарагдова, трохи хвиляста долина, яку перетинала навпіл рівнесенька смужка сухого очерету. Очевидно, він поріс уздовж арика.

      Це перше весняне пробудження Ламбада розумів по-своєму.

      – Копарі відійшли, і повернулися птахи, – сказав він.

      Коли ми рушили далі, я вже сидів поруч з Ламбадою. Ґрунтова дорога через долину привела нас до покинутої ферми, неподалік якої над ариком вився димок.

      – Бензин женуть, шайтани! – сказав Ламбада.

      – Як… женуть? – не зрозумів я.

      – А так, як горілку. Тільки не з браги, а з нафти. Первак – дев’яносто п’ятий, потім цідять сімдесят шостий, а рештки – солярка.

      Назустріч нам виїхав чоловік на коні у смушевій папасі.

      – Це лісник, – сказав Ламбада. Він зупинив «таблетку». – Салам алейкум! – А далі я не зрозумів, про що вони говорили.

      – Тебе запрошують на хліб-сіль, – сказав Ламбада. – А потім відведуть до Салмана.

      – А може…

      – Негарно відмовлятися. Вони якраз насмажили… е-е-е… не знаю, як по-російському.

      Ми ще трохи під’їхали «таблеткою», потім разом із лісником спустилися в глиб арика, на споді якого жебоніла вода. Довкола багаття сидів гурт чоловіків, серед яких були й підлітки, – хто в камуфляжі, а хто й так, просто, аби затулити душу. Неподалік упоперек арика на колодах стояла велика цистерна – невже й справді женуть бензин?

      – Вибачай, брате, горілки немає. Магомет не дозволяє, – сказав здоровенний хлопчина із наївно-синіми очима й пшеничною бородою. Лише важкий клинцюватий ніс і видовжені, приплюснуті до голови вуха виказували в ньому кавказця. Це й був Султан Арж, Султан Чорний із села Гухой, як він себе називав, очевидно, пишаючись приналежністю до чинхойського тейпу[12]. Вигляд у нього був, звичайно, такий, що справляв враження, а якщо світлий чоловік має прізвисько Чорний, то й поготів.

      Ми їли баранину, смажену впереміш із якимось лапатим зіллям, що нагадувало листя конвалії, і, відчувши смак молодого часнику, я здогадався, якого слова не знав Ламбада: «черемша». Вона була напрочуд смачною, ця смажена черемша, просякнута соком і лоєм ситого валаха.

      Потім ми попрощалися з Ламбадою, він подав мені свою єдину руку й сказав:

      – А ти збрехав мені, правда ж?

      – Коли?

      – Будеш одружуватися на своїй сестрі – поклич на весілля.

      Однак я не збирався ні з ким одружуватися. Я тільки хотів знати правду і тому залишився в Радуєва. Це бажання, мов куля, застрягло у грудях і не гоїлось, воно жило в мені окремим життям, незалежним уже ні від Асі, ні від мене, – мета, за якою не було нічого, окрім гордині.

      А Салман теж зі своїми дивацтвами. Темні окуляри, чорна коротка борода, чорний берет – викапаний тобі Че Гевара, який повернувся з того світу і зустрів мене в холодній печері, посадив за ще холодніший стіл, голий, обшитий якоюсь бляхою, сам СКАЧАТЬ