Елементал. Василь Шкляр
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Елементал - Василь Шкляр страница 12
– А ти знаєш, як чеченці кажуть на сірники? Ні? А так, як і українці, – сір-ни-ки! – вигукнув він і зареготав на радощах, що в нас так багато спільного, і частував мене галушками, які, щоправда, чеченці готують не з салом, а з м’ясом, і казав, що він мене може перевезти на своїй «таблетці» навіть у Туреччину, бо його знають на всіх блокпостах.
– Ти можеш довго не дихати? – спитав Ламбада.
– Як… не дихати?
– Ну, тобі доведеться їхати в труні.
– І цілу дорогу не дихати?
– Та ні, – сказав Ламбада. – Якщо відкриють віко. Лице я тобі трохи підмалюю, але треба буде не дихати. І не сміятися. Бо це дуже смішно, повір мені, це дуже смішно – живому лежати в труні й не дихати. – Ламбада засміявся, наче показував, як це воно буває смішно, і його порожня очниця також сміялася.
– У дитинстві, – сказав я, – коли ми з хлопцями купалися в річці, то пірнали на вожака. Хто найдовше пробуде під водою, той і ставав вожаком.
– І що?
– Вожаком завжди ставав я. Уже тоді я міг не дихати дві хвилини.
– Ну, то можна вирушати, – сказав Ламбада. – Тільки не розумію, що тобі робити в Надтеречному районі. Там же ця банда[11]. Давай краще я тебе здам Радуєву.
– У мене там пропала сестра, – сказав я.
– Сестра? Вах! – зумівся Ламбада. – Як же вона там опинилася?
– Приїхав до Києва якийсь Біслан, сказав, що їм потрібні медики, вона повірила в казку про Робін Ґуда…
– Ай, погано, погано, – похитав головою Ламбада. – Там часто пропадають люди. Там гуляють ті, кого Росія спеціально випустила з тюрем. Лабазанов, який називає себе Робін Ґудом, колись тримав у руках все узбережжя Абхазії. Усі повії там були його.
– А що, – спитав я обережно, – у вас теж можуть бути будинки розпусти?
– Я чув тільки про один, – сказав Ламбада. – Але то в Грозному. Де кафе «Татабанья», біля Зеленого базару. Ні, тобі треба до Салмана Радуєва, сам ти нічого не зробиш. Може, Салман щось підкаже. А так ти можеш позбутися голови і твоїй сестрі вже ніхто не допоможе.
Це справді було смішно – я лежав у труні з трохи відсунутим убік віком, яке за сигналом Ламбади мав щільно прикрити над собою, лежав і не бачив, куди мене везуть, не бачив дороги, тільки відчував своїми кістками її глибокі вибоїни, залишені бронемашинами. Труна пахла живицею, пахла сосною і таки відгонила смертю, недарма із живиці роблять ладан, яким обкурюють небіжчиків, і я вже трохи перейнявся цією роллю, особливо після того, як Ламбада припудрив мене якоюсь гидотою, і думав, що коли нас зупинять і розпізнають цю хитрість, то мене так і закопають живцем у землю.
Ото вже сміху буде! Але мені стало непереливки, коли Ламбада вигукнув «кришка!» і зменшив швидкість, бо хоч то був сигнал причинити віко, проте «кришка!» прозвучала для мене як «амба!» чи навіть «амінь!» Я щільно притяг на себе СКАЧАТЬ
Надтеречний район контролювали проросійські угруповання Умара Автурханова, який був в опозиції до Дудаєва й очолював так звану Тимчасову Раду.