Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фауст - Иоганн Вольфганг фон Гёте страница 9

СКАЧАТЬ тобі ж темніє сік п'янкий, фатальний,

      Що я обрав на цей бенкет прощальний;

      В останній раз, самотній і печальний,

      Вітаю ранок я, що тайно засвітав!

      (Підносить келиха до вуст. Чути дзвони й хоровий спів).

      Х о р   а н г е л і в

      Христос воскрес!

      Мир вам, оплутані

      Згубними, лютими,

      Грішними путами,

      Мир вам з небес!

      Ф а у с т

      Що то за гомін, що за світлий дзвін

      Від уст відводить чашу ненадпиту?

      То дзвонів гук; чи не вістує він

      День Великодній змученому світу?

      Ви, хори, почали уже той втішний спів,

      Що в воскресіння ніч з уст ангелів бринів

      Потвердженням Нового Заповіту?

      Х о р   ж і н о к

      Миром пашистим

      Ми полили його,

      Саваном чистим

      Ми повили його;

      В гріб положили

      Тіло його святе…

      Як же з могили

      Зник ти, Христе?

      Х о р   а н г е л і в

      Христос воскрес!

      Радуйтесь, смирнії,

      Серцем покірнії,

      В іспитах вірнії, —

      Ви спасетесь!

      Ф а у с т

      Небесна вість любові й миру,

      За чим прийшла в оселю сіру?

      Лети туди, де є лагідні почуття.

      Я чую вість, але утратив віру[15].

      А чудо – віри вкохане дитя.

      У сфери ті, звідкіль той спів лунає,

      Мені заказано політ;

      Та рідний був той дзвін мені з малечих літ,

      І знов мене він до життя вертає.

      Колись, було, в суботній тишині

      Небес цілунок мариться мені,

      І чудо чується у дзвоні, тайни повнім,

      І я горю в екстазі молитовнім;

      І йду, було, у поле, в ліс,

      У тузі солодко-бентежній,

      І розливаюсь морем сліз,

      І світ встає в мені безмежний!

      Так згадую я час дитячих забавóк

      І щастя свят весни, свобідне і безкрає,

      І спогад любий цей мене вже не пускає

      Зробить останній, грізний крок.

      Дзвеніть, бриніть, пісні, ясні, як мрія!

      Сльоза біжить… О земле, знову твій я!

      Х о р   у ч н і в

      Землю покинув він,

      Вставши із тліні,

      Вгору полинув він

      В слави промінні.

      Він в небесах ясних,

      Там йому стать, радіть;

      Ми ж на путях земних,

      Тут нам страждать, терпіть.

      Ти нас залишив,

      Вчителю, ми скорбим:

      Ти нас не втішив

      Щастям твоїм!

      Х о р   а н г е л і в

      Христос воскрес,

      Смертію смерть зборов!

      Вільний від зла оков,

      Рад мир увесь!

      Хто його чтитиме

      Тим, що чинитиме:

      Ближніх любитиме,

      Благо творитиме,

      Тайну віститиме, —

      З тим буде Божий Син,

      З тим буде він!

ЗА МІСЬКОЮ СКАЧАТЬ


<p>15</p>

Я чую вість, але утратив віру. – Фауста стримує від самогубства не віра, а спогади щасливого дитинства і передусім почуття єдності з народом.