Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Фауст - Иоганн Вольфганг фон Гёте страница 7
Название: Фауст
Автор: Иоганн Вольфганг фон Гёте
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Драматургия
isbn: 9780880005449
isbn:
Не шийся в галасливі блазні!
Як розум є в твоїх речах,
То будуть без окрас виразні,
Бо для правдивих мудреців
Не треба вишуканих слів.
Всі ваші фрази дуті, беззмістовні,
Цяцьковані, бундючно-пишномовні, —
То вітер лиш, що десь між верховіть
Сухим осіннім листям шарудить.
В а ґ н е р
Ох, довгий лан знання,
А ми недовговічні!
Всі досліди мої критичні
Не раз ця думка зупиня.
Як важко досвіду набратись,
Щоб до самих джерел дістатись!
А там, дивись, на півшляху
Спіткаєш нагло смерть лиху.
Ф а у с т
Пергаменом жаги не вгамувати,
Не в нім свята, живуща течія;
Повік тобі на спрагу знемагати,
Коли суха душа твоя.
В а ґ н е р
Пробачте, нам приємно завше
Побачить, дух часів прослідкувавши,
Які колись думки у мудреців були
І як далеко ми тепер вперед пішли.
Ф а у с т
Авжеж далеко, аж до зір!
В часи минулі не сяга наш зір:
То книга за сьома печатьми.
А те, що звеш ти «дух часів», —
В тім лиш відбиток духу письмаків,
По суті, можем помічать ми.
Та писанина – то якесь страхіття,
Поглянувши, світ зá очі б тікав:
То – купа сміття, звалище лахміття,
А в кращім разі – фарс з життя держав,
Повчальними прикрашений думками,
Банальними, як у ляльковій драмі.
В а ґ н е р
А світ? А людський ум і почуття?
Пізнати їх усякий з нас бажає.
Ф а у с т
А що ж «пізнати» означає?
Хто справжнім іменем назве дитя?
Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,
Та й ті провидці, серцем необачні,
Несли свої думки юрбі невдячній;
За те й палили, й розпинали їх…
Даруйте, друже, мабуть, час кінчати,
Бо вже, дивіться, пізня ніч.
В а ґ н е р
А я ладен і цілу ніч не спати,
Аби вести із вами вчену річ.
Дозвольте й завтра, в великоднє свято,
Спитати вас про те, про се.
Я щирий до наук – і знаю вже багато,
Але хотів би знати все.
(Виходить).
Ф а у с т
(сам)
Іще його не зрадила надія;
Копається в гноїську, скарб шука,
А знайде часом черв'яка,
То, дурень, і тому радіє…
Як міг цей голос пролунати в час,
Коли тут вився духів рій таємний?
Та дякую тобі я на цей раз,
Ти, син землі, над всіх нікчем нікчемний!
Ти з пут відчаю визволив мене,
Бо я вже мало глузду не позбувся:
Видіння те було таке грізне,
Що перед ним я карликом почувся.
А я ж гадав, що, образ божества,
Я СКАЧАТЬ