Хлопчики Джо. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пил, а відтак займуся писаниною, бо зовсім відстала від графіка, а новий номер журналу з черговою главою повинен вийти вчасно, попри все. Прошу тебе, Мері, не пускай до мене нікого. Я не прийму навіть саму королеву Вікторію, якщо вона завітає сьогодні в гості, – і пані Баер відкинула свою серветку, немов кидаючи виклик усьому людству.

      – Сподіваюся, що день виявиться вдалим для тебе, дорога, – відгукнувся професор Баер, який весь цей час займався читанням власної вельми об’ємної кореспонденції. – Я пообідаю в коледжі з професором Плоком. Він приїжджає до нас сьогодні. Jünglings можуть перекусити на Парнасі. Тож у тебе буде спокійний день, – і, розправивши зморщечки турбот на її лобі прощальним поцілунком, цей гідний чоловік пішов, з кишенями, набитими брошурами, тримаючи стару парасольку в одній руці й мішечок каменів для майбутньої лекції з геології – в другій.

      – Якби чоловіки всіх літературних дам були такими дбайливими янголами, ці пані жили б довше, й писали б більше. Хоч, можливо, це не стало б благом для людства, адже більшість із нас і так пишуть занадто багато, – сказала собі вголос Джо, помахавши чоловікові на прощання мітелкою для змітання пилу, а той у відповідь, віддаляючись від будинку, салютував їй парасолькою.

      Роб теж вирушив до коледжу на заняття й зі спини був так схожий на батька – з брошурами в кишенях і мішечком в руках, широкоплечий і статечний, що мати, відвернувшись від вікна, засміялася й сказала радісно:

      – Благослови, Господи, моїх двох дорогих професорів, бо не було ще на світі людей кращих, ніж вони!

      Тедді тим часом затримався, щоб викрасти адресу, а заодно спустошити цукорницю й поговорити з мамусею: ці двоє дуже любили пожартувати наодинці. Джо завжди сама наводила порядок у власній вітальні, а також ставила квіти у вази й додавала маленькі штрихи до оздоблення кімнати, від чого та весь день здавалася прибраною й повною свіжості. Підійшовши до вікна з наміром струснути мітелку, вона побачила художника, який робив ескіз на галявині, й застогнала, поспішно відступивши до заднього вікна.

      У цей момент задзвонив вхідний дзвінок, а на дорозі почувся стукіт коліс.

      – Я піду зустрічати відвідувачів: чую, Мері їх впускає, – і Тедді пригладив волосся, прямуючи в передпокій.

      – Не можу нікого прийняти! Дай мені змогу вислизнути нагору, – прошепотіла йому Джо. Але перш ніж вона змогла втекти, у дверях з’явився чоловік з візитною карткою в руці. Тедді зустрів відвідувача суворим поглядом, а Джо поспішно пірнула за штору, щоб дочекатися зручної хвилини для втечі.

      – Я готую серію статей для журналу «Суботній пліткар» і зайшов, щоб насамперед зустрітися з пані Баер, – почав було гість вкрадливим тоном, характерним для його колег, водночас намагаючись охопити швидким поглядом все, що тільки можна. Він навчився витягати максимум можливого з кожної хвилини, проведеної в будинку знаменитості, бо його візити до них зазвичай були короткими.

      – Пані Баер ніколи не приймає репортерів, сер.

      – Але я прошу приділити мені лише кілька хвилин, – сказав чоловік, бочком просуваючись углиб кімнати.

СКАЧАТЬ