Хлопчики Джо. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до такого роду хитрощів. Стільки супротивників на одного – це нечесно, – зі стогоном казала Джо, вішаючи фартух у стінній шафі холу.

      – А он ще відвідувачі! Йдуть сюди алеєю! Ховайся, поки вони ще далеко! Я перейму їх! – вигукнув Тедді, озираючись на матір зі сходів веранди, куди він вийшов, щоб нарешті вирушити на заняття в школу.

      Джо кинулася нагору й, зачинивши двері, спокійно дивилася на молодих дівчат з учительської семінарії, які розташувалися на галявині під вікнами. Оскільки їм не було дозволено увійти в будинок, вони розважалися, як могли: збирали квіти, робили собі високі зачіски, їли принесені з собою бутерброди й відверто висловлювали свою думку про садибу та її мешканців, поки нарешті не пішли.

      Певний час тривала тиша, однак, коли Джо нарешті сіла за письмовий стіл, з наміром присвятити довгий день напруженій роботі, додому прийшов Роб, щоб повідомити їй, що в коледж приїжджає велика група членів Спілки молодих християн. З них двоє чи троє знайомі з нею і хочуть засвідчити їй свою повагу.

      – Щоправда, збирається дощ, тож вони, швидше за все, не прийдуть. Однак тато вирішив, що краще тебе попередити, на той випадок, якщо все-таки вони зберуться зайти. Ти ж завжди погоджуєшся прийняти хлопчиків, хоч і виявила жорстокість серця до дівчаток, – сказав Роб, який чув від брата про відвідувачок з учительської семінарії.

      – Хлопчики не схильні до бурхливих одкровень та почуттів, тож їх візит я зможу винести. Згадай, коли нещодавно була група дівчаток, одна з них упала мені на груди зі словами: «Душа моя, люби мене!». Мені дуже захотілося добряче її струснути, – сказала Джо, енергійно витираючи перо.

      – Можеш бути впевнена, що ці молоді люди нічого подібного не зроблять, але вони, напевно, проситимуть автографи, тож тобі краще заздалегідь приготувати кілька десятків, – сказав Роб, викладаючи на стіл стопку поштового паперу. Він був гостинним юнаком і поділяв почуття тих, хто захоплювався його матір’ю.

      – Дівчаток їм щодо цього все одно не перевершити. За той день, що я провела нещодавно в одному жіночому коледжі, мені довелося поставити свій підпис разів триста – впевнена, що не менше. Я залишила цілу гору карток та альбомів на моєму столі, коли їхала. Це просто якась хвороба, одна з найбезглуздіших і найнеприємніших, які коли-небудь вражали людство.

      Проте пані Джо десь з десяток разів поставила підпис на аркушах поштового паперу, вбралася в чорну шовкову сукню й примирилася з майбутнім візитом, хоч, повертаючись до роботи, гаряче сподівалася, що дощ все-таки піде.

      І він пішов. Відчуваючи себе в цілковитій безпеці, Джо наїжачила волосся, зняла білі манжети й поспішила закінчити розділ. Тридцять сторінок на день були нормою, встановленою нею для себе, тож вона завжди намагалася написати саме стільки до того, як стемніє. Джозі принесла з садка свіжих квітів і якраз займалася тим, що розставляла їх у вази, коли побачила кілька парасольок, які несподівано виринули з-за пагорба.

      – Вони йдуть, тітонько! Я бачу, дядько поспішає СКАЧАТЬ