Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Характерною для лемківського говору є вимова – ыр замість ре, ро, ер, ор, ри на місці давнього ръ: хырбет = хребет, дырва = дрова, тырстіна = тростина, кыршити = кришити, а на місці давнього лъ замість ло вимова словосполучення – ыу: сыуза = сльоза, але також трапляється вимова лы: блыха = блоха.

      З інших характерних рис лемківського вокалізму є:

      1) редукція (тобто спрощення) кінцевого и в дієсловах наказового способу 2-ї ос. одн.: бер = бери, воз = вози, роб = роби, ід = іди, а в деяких говірках кінцеве и зберігалося, але в сполуці з й у фіналі: робий = роби, ідий = іди, возмий = візьми.

      2) перехід прийменника у в г: г м'істі = у місті, г воді = у воді, г літі = у літі, хоча в деяких місцевостях в даному випадку виступало сполучення гео: гво млыні = в млині, гво хыжі = в хижі, а ще в інших – приголосний звук х: х смерец'і = у смереці, х ци(е)були = у цибулі. Явище переходу нескладо-творчого у в г або в х спостерігається в словах з початковим у: гмерти = умерти, хтопити = утопити.

      Цікавою рисою лемківських говорів в ділянці вокалізму є тенденція до скорочення або стягнення деяких слів типу кстити = хрестити, водокшче = водохреща, зац = заяць, особливо (в східній частині) стягнення дієслів другої особи однини дійсного способу теперішнього часу: ке = каже, рахе = рахує, муре = мурує, жале = жаліє.

      Як дуже важливу, властиву в українській мові виключно лемківським говорам, слід відзначити наявність у них (правда, в колишніх жителів центральної і західної Лемківщини) постійного наголосу на передостанньому складі (т. зв. пропарокситон): рука, моло́ко, велико́го, лéжу тощо.

      У ділянці приголосних для лемківських говірок характерні такі особливості, як наявність у більшості з них, зокрема на півночі і заході, на місці приголосного л звука е: говова = голова, пвух = плуг, свово = слово, свава = слава; тверда вимова приголосних у кінці слова, як-от: отец, тест (тесть), учар (вівчар), гус (гусь), шіст (шість); перехід приголосного д в дж у словах на кінці давнього жд, як от: меджа, одеджа, чуджий; мяка вимова в східнолемківських говорах приголосного ч, як качька, чюти, чьорний.

      Для морфології лемківських говорів характерні різні локалізми, що надають їм специфічного відтінку і контрастного відхилення від літературної норми. Наприклад, широко вживаними є тут іменники жіночого роду на – ын(я), – ан(я), невідомі українські літературній мові, як от: знайимкыня, суханя, череваня. Мають помітне поширення також специфічні пестливі форми іменників чоловічого роду з суфіксами – ичек (-ічек): попічек, татічек, братічек та жіночого роду з суфіксами – ичка (-ічка): мамічка, коровычка, грушычка.

      Характерною локальною рисою лемківських говорів є властивість іменників жіночого роду приймати закінчення чоловічого роду шляхом скорочення фінального – е, – о, -ю в однині, особливо в кличній формі, як от: ґаздин = ґаздине, Матрон = Матроно, мамусь = мамусю, Марусь СКАЧАТЬ