Ключі Марії. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і все ще не хотів лягати, блукав по хаті, мив посуд, не даючи синові заснути.

      Дивно, що ці ліки Польський надсилав у листах. Бісмарк просив сина археолога пошукати конверти зі зворотною адресою. Той пообіцяв, хоча відразу попередив, що в їхньому помешканні речі й документи пропадають безслідно. А потім додав, що й паспорт загубив торік. У кожному разі, тепер у Клейнода є номер Олегового мобільника, і якщо він щось знайде, то обов’язково зателефонує!

      – Це ж скільки цікавого можна дізнатися в обмін на пачку пельменів і пляшку херсонського «Каберне»! – все ще не міг заспокоїтись Олег.

      Холодний суп, приготований Ріною, не викликав апетиту. А підігрівати його не хотілося, щоб не відволікатися від сьогоднішньої зустрічі з цим говірким дідком. Олег пригадував різні деталі розмови, згадував і саме помешкання, меблі, захаращену кухню, дивний запах, у якому відчувалися і нотки мокрих обмилків, і тепла вогкість. А ще в розмові розкрилась таємниця громадської організації «Інститут-архів», від імені якої він відправляв товаришеві батька вимогливі листи. Виявилося, що якийсь молодик попросив у старого зареєструвати на його адресу громадську організацію і дав йому за це п’ятсот доларів. А потім приніс якісь папери старому на підпис, показав синові археолога дві печатки: круглу і прямокутну з адресою. Круглу він забрав собі, а прямокутну залишив старому. Так що Клейно тепер відчував себе не нікому не потрібним дідом, а засновником важливої громадської організації. А на питання: «Чим же насправді займається “Інститут-архів”? той відповів: «Та тим самим, чим і інші такі ж організації – нічим!»

      Усмішка сама з’явилася на обличчі Бісмарка від думок про старого. Він тепер думав, що дійсно: люди похилого віку – вони як діти. Тільки дітям треба дарувати цукерки, якщо хочеш їм сподобатися і викликати довіру! А літнім людям треба щось солоне – пельмені, консерви!

      Щоб відволіктися нарешті від сім’ї Клейнодів, Олег дістав сиґнет, покрутив, надів на мізинець правої руки і здивувався – перстень сидів на пальці, як влитий. Не тиснув і не бовтався, а сів так, як король сідає на трон. І коли Олег це усвідомив, то усмішка його стала раптом самовпевненішою і більше не пов’язаною з родиною Клейнодів, останній представник якої доживав віку.

      Перед сном Олег ще випив чаю і тільки після цього зняв перстень і сховав його. В хаті було незвично тихо. Дивним чином Бісмарк відчував відсутність Ріни, як щось незвичайне і тривожне. Хоча думки про те, що вона може прийти в будь-який час, навіть о п’ятій ранку, трохи засмучували. Людина, яку він впустив до себе, нехай навіть тимчасово, мала б підпорядковуватися його правилам, а не жити за своїми. Але Бісмарк з самого початку дав слабину і тепер цю ситуацію було не виправити. Він сам пішов з нею пити, він сам дав їй ключ, він не вигнав її з квартири, коли зрозумів, що ключ вона передала комусь іще.

      Об одинадцятій зателефонував Адік.

      – Ну, як там з написанням історії української археології? – СКАЧАТЬ