Ключі Марії. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      – Гомосексуал?

      – Чом би й ні? Вони були ще й за античності. А у всіх замкнених середовищах, надто в орденах, це практикувалося.

      – Так. Але не в цьому випадку. Передній лицар, як і той, що позаду, мають відкриті голови. Каптури плащів закинуті за спину. В переднього і заднього шоломи припасовані до сідел, у них волосся до пліч. А от у цього, що посередині, каптур закриває голову, видно лише вузький профіль обличчя. Відповідь проста…

      – Он воно що! – здивувався Курилас. – Це справді жінка, якій треба сховати своє волосся, тому вона в каптурі. Отже, це лицар Ольгерд і та таємнича панна?

      – Саме так.

      – Хто ж третій?

      – Можливо, той, хто його потім уб’є в Києві. А, можливо, ще один охоронець Діви. До речі, я обіцяв вам розповісти про вітрило на кораблі, яким прямувала Діва до Нового Світу.

      Полковник поклав на стіл світлину старовинного малюнку, на якій добре було видно корабель, дівчину зі знаменом, а на вітрилі красувалися три вершники на одному коні. Правда, то вже було зображення не лицарів, а давньогрецьких вояків.

      – Це той корабель з Атлантиди? – запитав Курилас.

      – Саме він.

      – Дозвольте… але я не розумію… Атлантида пішла під воду ще до нашої ери, а Богородиця…

      – Так, маєте рацію, – знову зрадів полковник. – Богородиця – це вже наша ера. Але ми ж уже з вами говорили, що Діва вічна. Чи в образі єгипетської богині Маа, чи шумерської богині Інанни, чи аккадської богині Іштар. Вона була завше. А історія її життя повторюється.

      Розділ 17

      Київ, жовтень 2019. Манія переслідування часто переходить у манію величі