Маленькі жінки. Частина 1. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

      – Джо! Джо! Ти де? – гукала Мег, підійшовши до сходів на горище.

      – Я тут! – відповів трохи хрипкий голос.

      Піднявшись, Мег побачила, що її сестра, загорнувшись у ковдру, сиділа біля сонячного вікна на старому триногому дивані, їла яблука і плакала над романом «Спадкоємець Редкліффа»[4]. Це була улюблена схованка Джо, тут вона любила проводити час у компанії книжок. Крім неї сюди приходили хіба що щурі, що жили поблизу. Та вони не звертали на дівчину жодної уваги. Коли з’явилася Мег, Царапун[5] – так Джо назвала одного з них – прослизнув у свою дірку. Джо витерла сльози і очікувально подивилася на сестру.

      – Гарна новина! Тільки подивися! Чергова записка із запрошенням від пані Гардінер на завтрашній вечір! – вигукнула Мег, розмахуючи дорогоцінним шматком паперу, а потім із захватом продовжила читати запрошення:

      – Мармі хоче, щоб ми пішли. Але що ж надіти?

      – Який сенс запитувати, коли ти й сама знаєш, що ми одягнемо наш поплін. У нас все одно більше нічого немає, – відповіла Джо з повним ротом.

      – Якби у мене був шовк! – зітхнула Мег. – Мама каже, що може в мене буде шовк, коли мені виповниться вісімнадцять, але два роки очікування здаються вічністю.

      – Я певна, що наші поплінові сукні виглядають майже як шовк, і вони нам пасують. Твоя сукня майже така сама, як і в день, коли її купили. А от з моєю проблеми – на ній дірка, яку я пропалила, і вона дуже помітна. Що мені робити?

      – Намагайся поводитися в гостях спокійно, не повертайся спиною. Спереду все в порядку. У мене буде нова стрічка для волосся, і Мармі позичить мені свою маленьку перлову шпильку. Мені подобаються мої бальні туфлі, та й рукавички підходять до вбрання, хоч вони й не такі нові, як хотілося б.

      – А я зіпсувала свої лимонадом і навряд чи отримаю нові. Тому, мабуть, буду без рукавичок, – сказала Джо, яка ніколи особливо не піклувалася про своє вбрання.

СКАЧАТЬ