Маленькі жінки. Частина 1. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Зазвучала м’яка, проте відчутно тривожна музика, а потім у глибині печери з’явилася маленька фігурка із золотавим волоссям та вінком з троянд на голові, одягнена в ніжно-білу, схожу на хмарку, сукню з блискучими крилами позаду. Розмахуючи паличкою, дух співав:

      Я прийду, прилечу зі свого

      Дому милого до твого,

      Я примчуся на сріблі зірок,

      Щоб здійснився задуманий рок!

      Ось, тримай ти дарунка скоріш,

      Та вчиняй із зіллям мудріш!

      Дух кинув до ніг відьми маленьку, позолочену пляшку і зник. Тоді Хагар викликала ще одного духа. І на сцену з жахливим гупанням та брутальним реготом вийшов потворний привид з почорнілим обличчям. У відповідь на заклинання, проказане відьмою, він кинув до ніг Хьюго темну пляшку і теж зник, супроводжуючи свій відхід демонічним гиготанням. Подякувавши за зілля, Хьюго пішов. Хагар у свою чергу розповіла глядачам, що злодій вже вбив багатьох своїх друзів, а вона має свої рахунки з ним. Тому Хагар лише робить вигляд, що допомагає Хьюго, а насправді прагне жорстоко помститися.

      Потім дали завісу – антракт, під час якого глядачі мали змогу обмінятися враженнями та з’їсти трохи цукерок. Про завершення перерви нагадав гуркіт на сцені, хоч завіса все ще була опущеною. А коли вона піднялася, то стало зрозуміло, що декоратори працювали не покладаючи рук: башта, змонтована на сцені, сягала стелі, а через майже прозору шторку на віконці у «стіні» пробивалося бліде світло і невдовзі з’явилася постать Зари. На ній була гарна блакитно-срібляста сукня. Дівчина чекала на свого коханого – Родріго.

      Нарешті, на сцену вийшов і сам Родріго – в капелюсі з пір’ям та червоному плащі. З-під капелюха виднілися темні кучері, а у руках Родріго тримав гітару – ту саму, майстерно виготовлену з картону. Взутий герой був, звичайно, у знамениті шкіряні чоботи. Родріго підійшов до башти, опустився на одне коліно і заспівав для дівчини романтичну пісню. Зара теж відповіла йому піснею – між героями відбувся своєрідний музичний діалог. Після нього Зара зголосилася спуститися до Родріго. Потім на глядачів очікував грандіозний ефект. Родріго закинув у віконце башти мотузкові сходи і з вмовив Зару спуститися. Вона підійшла до вікна, збираючись витончено ступити на сходинку, але при цьому забула про довгий шлейф своєї сукні. О ні, Заро! Шлейф зачепився за вікно, башта захиталася та – з тріском впала, поховавши нещасних закоханий під руїнами.

      Глядачі спочатку завмерли, а потім ладні були здійняли галас, аж ось з-під уламків показалася золотава голова Зари та замазані в чорне чоботи Родріго. Зара сердито вигукувала:

      – А я казала тобі! Я тобі казала!

      Але цю веремію перервав мудрий та жорстокий батько дівчини – дон Педро. Він кинувся витягувати Зару з-під завалів…

      – Не смійтеся! Дійте так, ніби все добре! – пошепки мовив Педро до авторів. Коли ж Родріго теж піднявся, чоловік гнівно звинуватив його у завданій царству шкоді, зневажливо вигнавши закоханого юнака геть.

      Хоч Родріго трохи СКАЧАТЬ