П’ята жінка. Хеннинг Манкелль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ першому і найдовшому записі підсумовано події, які привели автора до місця, де він перебуває тепер. До африканського містечка Омеруту.

      Наткнувшись на цю географічну назву, Валландер заходився шукати старий шкільний атлас і зрештою знайшов його на дні картонної коробки, схованої в шафі. А ось Омеруту він, звичайно ж, не знайшов. Однак залишив розгорнений атлас на кухонному столі і став читати далі.

      Разом із Террі О’Баніоном і Сімоном Маршаном Гаральд Берґґрен потрапив у військовий підрозділ, що складався із самих найманців. Про командира-канадця, у записках званого Семом, дуже скупо написано. Як видно, автор не дуже-то цікавився тим, за що воює. Та й сам Валландер мав туманне уявлення про війну у країні, що тоді – як і на карті у старому атласі – називалася Бельгійським Конго. Гаральд Берґґрен не відчував потреби виправдовуватися за свою участь у війні. Тільки ствердив, що воює за свободу. Чию свободу? Цього він не уточнив. Натомість наголосив кілька разів – зокрема 11 грудня 1960-го і 19 січня 1961 року, – що не завагається застосувати зброю, якщо дійде до бою проти шведських солдатів із миротворчих сил ООН. Берґґрен ретельно фіксує дні, коли йому видають платню. В останній день кожного місяця він скрупульозно підбиває підсумки: скільки заробив, скільки витратив і скільки відклав. І залюбки записує кожний трофей, який вдалося запопасти. Автор описав украй бридкий епізод, коли найманці вийшли на занедбану випалену плантацію і в будинку натрапили на два гнилих, обліплених чорними мухами трупи, що лежали в ліжках. То були тіла бельгійців – плантатора та його жінки. Обом відрубали руки і ноги. Стояв жахливий сморід. Найманці не зважали на те. Обнишпорили житло й знайшли діаманти та золоті прикраси, які ліванський ювелір згодом оцінив на більш як двадцять тисяч крон. З цього приводу Берґґрен зауважив, що війна виправдовує себе добрими заробітками. Тільки один раз у щоденнику Гаральд Берґґрен ставить запитання, чи міг би він доробитися таких статків, якби залишився у Швеції й працював автомеханіком. І сам собі відповідає: ні. Ніколи й нізащо. Отож і далі завзято воює.

      Пройнятий нав’язливою ідеєю заробляти гроші й вести їх точний підрахунок, Гаральд Берґґрен був акуратний у ще одній звітності.

      Він убивав людей на цій африканській війні, записував їх кількість і дату смерті. Якщо була можливість наблизитися до трупа й роздивитися, то додавав уточнення: чоловік, жінка, дитина. І вказував місце, куди влучила куля. Раз у раз повторювалися ці пасажі, Валландер читав їх і проймався огидою та гнівом. На цій війні Гаральд Берґґрен був зайвим зайдою. Він діставав платню за те, що убивав. Невідомо, хто йому платив. Рідко коли його жертвами ставали солдати, чоловіки в уніформі. Берґґренова військова частина вирушала в каральні рейди по селах, жителі яких вважалися противниками свободи. Маючи обов’язок її захищати, найманці розстрілювали людей, мародерили, а тоді відступали. Патрулі-вбивці, усі як один європейці, не вважали людьми тих, кого СКАЧАТЬ