П’ята жінка. Хеннинг Манкелль

Чтение книги онлайн.

      Анн-Брітт похитала головою.

      – Уперше прийшовши на місце злочину, я відчула, що вбито не просто собі старигана. Не вмію висловитися виразніше. Таке в мене відчуття. І воно сильне.

      Курт струсив із себе втому. Сказано щось важливе. Воно якимсь чином перекликалося з думками, що снувалися йому самому.

      – Веди далі. Розмірковуй!

      – Небагато можу додати. Вбито людину. Хто її побачив, ніколи не забуде. Це було вбивство. Але не тільки воно.

      – Кожний убивця говорить своєю мовою. Ти про це?

      – Десь так.

      – Маєш на увазі, що він хотів нам щось передати?

      – Можливо.

      «Код, – подумав Валландер. – Ми ще не можемо розгадати його».

      – Напевно, маєш рацію, – згодився він.

      Запала тиша. Валландер важко звівся й знову заходився збирати документацію. В око впав чийсь папірець, що невідь-як сюди потрапив.

      – Це твій? – поцікавився інспектор.

      Вона глянула на аркушик.

      – Це почерк Сведберга.

      Валландер силкувався розшифрувати закарлюки, написані олівцем. Щось про пологове відділення. Про якусь невідому жінку.

      – Що це за нісенітниця? – пирхнув він. – Невже у Сведберга має народитися дитина? Та він же нежонатий! У нього, либонь, і коханки нема.

      Геґлунд узяла папірець і прочитала написане.

      – Очевидно, хтось повідомив, що якась жінка ходила в пологовому відділенні, переодягнувшись медсестрою, – сказала вона й повернула папірець.

      – Візьмемося за неї, коли матимемо час, – зіронізував Валландер. Хотів був викинути цю цидулку в кошик, але роздумав. Треба буде завтра віддати її Сведбергові.

      Вони розсталися в коридорі.

      – Хто пильнує твоїх дітей? – поцікавився він на прощання. – Твій чоловік? Він удома?

      – Ні, в Малі.

      Валландер не знав, де воно, оте Малі. Але не став розпитувати.

      Анн-Брітт вийшла із спорожнілого поліційного відділка. Курт поклав папери на стіл у своєму кабінеті й убрався в куртку. Дорогою до приймальні він зупинився біля поста чергового, де сидів і читав газету самотній поліцай.

      – Може, хтось телефонував у справі Лединге? – звернувся до нього Валландер.

      – Ні.

      Валландер ішов до свого автомобіля. Дув вітер. Анн-Брітт Геґлунд так і не сказала, хто пильнує її дітей. Довелося довго нишпорити в кишенях, поки знайшлися ключі від машини. Знайшовши їх, поїхав додому. Хоча й дуже втомився, однак сидів на канапі й міркував про події минулого дня. Особливо про те, що наостанок мовила Геґлунд. Що вбивство Гольґера Ерікссона – це ще щось.

      Та чи може вбивство бути чимсь іншим, ніж убивством?

      Близько третьої він ліг у постіль. Засинаючи, постановив зателефонувати батькові й Лінді.