Lustrum. Роберт Харрис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було дещо ніяково, оскільки від природи я не був наділений нервами, схожими на канати. Мені не подобалося все це публічне життя – з більшим задоволенням я жив би в заміському помісті: у мене була мрія – купити собі маленьку ферму, куди я б міг поїхати та продовжити свої мемуари. Я навіть назбирав для цього грошей і в глибині душі сподівався, що Цицерон подарує мені свободу після свого обрання на посаду консула. Та час минав, а він про це ніколи не згадував – і коли мені виповнилося сорок років, я почав боятися, що так і помру рабом. Остання ніч року – це завжди час меланхолійних роздумів. Дволикий Янус дивиться і вперед, і назад – і дуже часто будь-який з цих напрямків здається непривабливим. В той вечір мені було по-особливому шкода себе самого.

      В будь-якому випадку, я не з’являвся перед очима Цицерона аж до пізнього вечора. Коли, як мені здавалося, вечеря вже мала добігати кінця, я підійшов до дверей і став так, аби Цицерон мене побачив. Кімната була невеликою, але затишною, вона була прикрашена свіжими фресками, які були покликані справляти враження, ніби присутні знаходяться в саду Цицерона в Тускулумі. За столом сиділи дев’ять осіб, по три на кожній ложі – ідеальна цифра. Постумія була там – як це й передбачав Цицерон. Вона була одягнена в білу сукню з вільним коміром, і мала цілком безтурботний вигляд, ніби те, що раніше сталося в будинку Цезаря, її не стосувалося. Поруч з нею розташувався її чоловік Сервій, один з найдавніших друзів Цицерона та найвидатніший юрист Риму – що було, без сумніву, великим досягненням в місті, яке було сповнене правознавцями. Заняття юриспруденцією нагадує занурення в крижану воду – спочатку додає бадьорості, та варто погарячкувати – і ти весь зморщуєшся. З роками Сервій подався і став аж надто обережним, в той час як Постумія лишалася красунею. Він мав підтримку в Сенаті й так само, як і вона, був дуже амбітним. Влітку він сам хотів баллотуватися в консули, і Цицерон обіцяв надати йому свою підтримку.

      Була лише одна людина, яка з Цицероном дружила довше, ніж Сервій, – це був Аттік. Він розлігся поруч зі своєю сестрою Помпонією, яка була в шлюбі – нещасливому – з молодшим братом Цицерона, Квінтом. Бідолашний Квінт – здавалося, що він, як завжди, шукає забуття в вині. Ще одним гостем за цим столом був Марк Целій Руф – учень Цицерона, який розважав присутніх нескінченним потоком жартів та пліток. Сам Цицерон сів між Теренцією та своєю дочкою Туллією, яку він обожнював. Він так безтурботно сміявся над жартами Руфа, що неможливо було й припустити, що в нього в житті є якісь проблеми. Та це була одна з властивостей успішного політика – тримати в голові купу речей та вміти перемикатися з однієї на іншу, коли постає така необхідність. Без цього життя політика стало б нестерпним.

      В якийсь момент Цицерон подивився на мене та кивнув.

      – Друзі мої, – сказав Цицерон достатньо гучно, аби його почули крізь галас застільної бесіди. – Вже пізно, і Тірон прийшов нагадати, що я маю завершити свою інавгураційну промову. Іноді мені здається, що це він має бути консулом, а я – всього-на-всього його слугою.

      Всі розсміялися, і я відчув на собі погляди присутніх.

      – Пані, СКАЧАТЬ