Гріхи батьків. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за годину Емма знала, в який час і де саме пасажири мають шикуватися для завантажування в рятувальні шлюпки, на якому поверсі розташований ресторан, наскільки далеко вони мають вийти в море, перш ніж пасажири зможуть замовити собі напої, де вони можуть знайти собі партнера для бриджу по обіді й як дістатися до горішньої палуби, якщо заманеться помилуватися заходом сонця.

      Упродовж наступної години Емма вислуховувала більшість тих самих запитань, які ставили знову і знову. А на третю вона зробила крок уперед і сама взялася відповідати допитливим пасажирам, лише іноді звертаючись до тих двох дівчат.

      Пеґґі була ошелешена, а коли черга зменшилася до кількох пізнюків, сказала Еммі:

      – Час показати тобі твою каюту та перехопити щось, поки пасажири цмулять трунки перед вечерею.

      Вона обернулася до Труді й додала:

      – Я повернусь близько сьомої, щоб тебе замінити.

      Відтак підняла стійку і вийшла. Труді кивнула. До них підійшов ще один пасажир.

      – Можете мені сказати, чи обов’язково сьогодні перевдягатися до вечері?

      – Першого разу – ні, сер, – почулася тверда відповідь, – але надалі – так.

      Пеґґі теревенила без упину, коли вела Емму довгим коридором, приступаючи до східців, відгороджених ланцюжком із табличкою, на якій грубими червоними літерами було написано: «Стороннім вхід заборонений!».

      – Це коридор до наших кают, – пояснила вона, відстібаючи ланцюжок. – Тобі доведеться ділити каюту зі мною, – додала Пеґґі, коли вони сходили вниз. – Адже ліжко Дейни єдине вільне зараз.

      – Ну, то й добре, – погодилася Емма.

      Униз і ще раз униз спускалися вони, а східці ставали все тіснішими. Пеґґі переставала плескати язиком лише тоді, коли якийсь член екіпажу зупинявся, щоби пропустити дівчат. Іноді вона нагороджувала їх теплою посмішкою. Емма в житті не зустрічала таких, як Пеґґі: настільки та була незалежна, водночас залишаючись жіночною, з її підстриженим світлим волоссям, у спідниці, яка ледве прикривала коліна, і в тісному жакеті, який не залишав сумнівів щодо того, якою звабливою була її постава.

      – Це наша каюта, – сказала вона нарешті. – Тут спатимеш увесь наступний тиждень. Сподіваюся, ти не очікувала чогось схожого на палац?

      Емма зайшла до каюти, меншої за будь-яку кімнату в садибі, навіть за шафу для мітел.

      – Жах, чи не так? – зауважила Пеґґі. – Та насправді ця стара комірчина має одну перевагу.

      Еммі не потрібно було питати, в чому вона полягає, адже Пеґґі мала звичку одразу ж відповідати як на запитання Емми, так і на свої власні.

      – Такого співвідношення між чоловіками і жінками немає ніде більше на землі, – засміялася Пеґґі й додала: – Як бачиш, тут бракує місця для двох людей водночас, якщо хтось із них не перебуває в ліжку. Я залишу тебе розпаковуватися та повернуся за півгодини, щоб відвести вниз до їдальні на вечерю.

      Емма замислилася: чи може бути тут щось іще нижче. Але Пеґґі зникла, перш ніж вона змогла запитати про це. Жінка СКАЧАТЬ