Гріхи батьків. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і вирішила, що настав час прогулятися до доглядача. Коли вона нервово ступила на сходи, то запитала першого ж чоловіка в уніформі, як знайти потрібну каюту. Їй повідомили, що вона міститься нижче на кормі.

      Вона помітила пасажира, котрий сходив униз широкими східцями, і подалася за ним туди, де, на її думку, був нижній рівень, але оскільки вона не мала уявлення, де розташована корма, то стала в чергу до інформаційного бюро.

      За стійкою стояли дві дівчини, одягнені в темно-сині однострої та білі блузки. Вони намагалися відповідати на всі запитання пасажирів, зберігаючи обличчя привітними.

      – Чим можу вам допомогти, панно? – запитала одна з них, коли, врешті-решт, дійшла Еммина черга.

      Дівчина припустила, що вона пасажирка, й Емма справді розглядала варіант оплати проїзду до Нью-Йорка. Але вирішила, що з більшою ймовірністю дізнається те, що їй потрібно, якщо стане членом екіпажу.

      – Де можна знайти каюту доглядача? – поцікавилася вона.

      – Другі двері праворуч від цих східців, – відповіла дівчина. – Ви їх не пропустите.

      Емма пішла у вказаному напрямку, а коли дійшла до дверей із табличкою «Доглядач», глибокого вдихнула і постукала.

      – Заходьте.

      Емма відчинила двері і зайшла досередини. Елегантний офіцер сидів за столом, заваленим документами. Він був одягнений у накрохмалену білу сорочку з відкритим коміром і кітель із золотими еполетами на плечах.

      – Чим можу бути корисний? – запитав він із акцентом, якого вона зроду не чула і навряд чи втямила все зі сказаного.

      – Я шукаю роботу офіціантки, сер, – повідомила Емма, сподіваючись, що її голос звучить так, як в однієї з покоївок у садибі.

      – Даруйте, – сказав він озираючись. – Нам більше не потрібні офіціантки. Єдина вакансія – в інформаційному бюро.

      – Я була б рада працювати там, – запевнила Емма, повертаючись до свого природного голосу.

      Господар каюти придивився до неї уважніше.

      – Оплата невисока, – попередив він її, – а години праці – ще гірші.

      – Я звикла до всього, – видихнула Емма.

      – І я не зможу запропонувати вам постійну посаду, – продовжив доглядач, – бо одна з дівчат чекає на березі в Нью-Йорку і після цього рейсу знову повернеться на корабель.

      – Це не проблема, – відгукнулася Емма без пояснень.

      Доглядач усе ще не виглядав переконаним.

      – Ви вмієте читати та писати?

      Емма хотіла б повідомити йому, що здобула стипендію в Оксфорді, натомість обмежилася простим:

      – Так, сер.

      Не зронивши більше жодного слова, він відсунув шухляду, витягнув звідти довгу анкету, подав їй авторучку та звелів:

      – Заповніть це.

      Коли Емма розпочала відповідати на запитання, офіцер також додав:

      – І мені ще буде СКАЧАТЬ