Утвердившись у тім, Вініцій наказав рабам прискорити крок, дорогою ж безладно розмірковував то про Лігію, то про помсту. Чув, що єгипетські жерці богині Пахт уміють насилати хвороби, на кого захочуть, і вирішив довідатися в них, яким способом. На Сході казано йому також, що юдеї мають якісь закляття, за допомогою яких укривають виразками тіла ворогів. Серед рабів у його домі було кільканадцять юдеїв, отож пообіцяв собі, що, коли повернеться, накаже їх сікти, доки йому ту таємницю розкриють. З найбільшою, одначе, насолодою думав про короткий римський меч, од якого кров б'є струменем, таким власне, який бризнув із тіла Гая Калігули, залишивши нестерті плями на колоні портика. Вініцій готовий був зараз перебити всіх мешканців Рима, і, якби боги помсти пообіцяли йому, що всі люди вимруть, за винятком його й Лігії, був би на це згоден.
Перед аркою підібрався і, дивлячись на охоронців-преторіанців, подумав, що, коли йому чинитимуть хоча б найменші перешкоди при вході, це буде доказом, що Лігія перебуває в палаці з волі імператора. Але центуріон усміхнувся до нього приязно і, ступивши кілька кроків назустріч, мовив:
– Вітаю, шляхетний трибуне. Якщо бажаєш уклонитись імператорові, погану вибрав хвилину і не знаю, чи матимеш можливість його побачити.
– Що сталося? – запитав Вініцій.
– Божественна мала Августа захворіла несподівано з учорашнього дня. Імператор і Августа Поппея перебувають при ній разом із лікарями, котрих з усього міста скликано.
Був це випадок серйозний. Імператор, коли в нього народилася ця донька, шаленів просто від щастя і зустрів її extra humanuni gaudium[171]. Ще раніше сенат доручив щонайурочистіше богам лоно Поппеї. Вчинено обітниці в Анції, де сталися пологи, влаштовано розкішні ігрища, а крім цього, споруджено храми двом Фортунам. Нерон, який ні в чому не знав міри, без пам'яті полюбив це дитя, Поппеї ж було воно також дорогим, хоч би тому, що зміцнювало її становище і вплив робило нездоланним.
Від здоров'я та життя маленької Августи могли залежати долі цілої імперії, але Вініцій так був заклопотаний собою, власною справою і своїм коханням, що, майже не звернувши уваги на повідомлення центуріона, відказав:
– Я хочу побачитися лише з Актою.
І пройшов.
Але Акта поралася також біля дитини, тож мусив чекати на неї довго. Надійшла тільки близько полудня, зі змученим і блідим обличчям, яке, коли побачила Вініція, поблідло ще дужче.
– Акто, – заволав Вініцій, хапаючи її за руку та тягнучи на середину атрію, – де Лігія?
– Хотілося б тебе про це запитати, – відповіла, дивлячись докірливо йому в вічі.
А СКАЧАТЬ
171
надлюдською радістю