Quo vadis. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ осяяла думка, що передовсім треба рятувати Лігію й себе, а решту полишити на розсуд долі. Витягнувши її з нош, підхопив однією рукою і спробував зникнути в темряві.

      Але Лігія закричала:

      – Урсе! Урсе!

      Її біле вбрання легко було розгледіти. Тож Атацин другою, вільною рукою гарячково почав накривати її своїм плащем, як раптом жахливі обценьки охопили його шию, а на голову йому впала, мов камінь, величезна нищівна маса.

      Він упав через мить, як віл під ударом обуха біля вівтаря Юпітера.

      Більшість рабів лежали на землі або намагалися рятуватись, розбиваючись у темряві об товсті мури. Лишилися на місці тільки потрощені в сум'ятті ноші. Урс ніс Лігію в Субуру, товариші його рухалися за ним, поступово розсіюючись дорогою врізнобіч.

      Але раби почали збиратися біля будинку Вініція й радитися. Не сміли ввійти. По короткій нараді повернулися на місце сутички, де знайшли кілька мертвих тіл, а між ними Атацина. Той здригався ще, але по хвилинній сильній конвульсії витягнувся й лишився непорушним.

      Тоді забрали його й повернулися знову до брами. Треба було, одначе, повідомити володарю про те, що сталося.

      – Гул он хай скаже, – зашепотіло кілька голосів. – Кров у нього, як у нас, на лиці. І володар любить його. Гулону безпечніше за інших.

      І германець Гулон, старий раб, який колись виняньчив Вініція й успадкований був ним од матері, сестри Петронія, мовив:

      – Я скажу, але підемо всі. Хай не на мене одного впаде його гнів.

      Вініцій почав уже зовсім дратуватися. Петроній і Хрисотеміда посміювалися з нього, але він ступав швидким кроком по атрію, повторюючи:

      – Вже мусили бути!.. Вже мусили бути!

      І хотів іти, а ті обоє стримували його.

      Але раптом у передпокої почулися кроки і до атрію ввалилися юрмою раби, а ставши швидко під стіною, піднесли руки догори й заволали зляканими голосами:

      – А-а-а!.. а-а!

      Вініцій кинувся до них.

      – Де Лігія? – закричав страшним, зміненим голосом.

      – А-а-а-а!..

      Тут Гулон висунувся наперед зі своїм закривавленим обличчям, волаючи поквапно й жалібно:

      – Ось кров, володарю! Оборонялись ми! Ось кров, володарю, ось кров!..

      Але не встиг договорити, як Вініцій схопив бронзовий світильник і одним ударом розбив рабові череп, потім, стиснувши свою голову руками, вчепився пальцями у волосся, повторюючи:

      – Me miserum! Me miserum!..[167]

      Обличчя його посиніло, очі закотилися під лоба, піна виступила на вустах.

      – Різок! – проревів урешті нелюдським голосом.

      – Володарю! А-а-а-а! Змилуйся! – стогнали раби.

      Але Петроній підвівся з гидливим виразом на обличчі.

      – Ходімо, Хрисотемідо! – сказав. – Якщо хочеш дивитися на м'ясо, я накажу розбити ятку різника в Каринах.

      І СКАЧАТЬ