Quo vadis. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це, пішла до кубікулу й за хвилину повернулася з табличкою, котру їй залишив Авл.

      Вініцій прочитав і замовк. Акта, ніби читаючи думки на його похмурому обличчі, сказала:

      – Ні, Марку. Сталося те, чого хотіла сама Лігія.

      – Так ти знала, що вона хоче втекти! – вибухнув Вініцій.

      А вона поглянула на нього імлистими очима майже суворо.

      – Знала, що вона не хоче стати твоєю наложницею.

      – А ти чим була все життя?

      – Я ж бо до того була рабинею.

      Але Вініцій не переставав обурюватись. Імператор подарував йому Лігію, отже, йому не треба запитувати, чим була до того. Відшукає її хоча б і під землею і вчинить із нею все, що йому заманеться. Отак! І буде його наложницею. І він накаже її шмагати щоразу, коли йому захочеться. Коли йому набридне, віддасть її останньому зі своїх рабів або накаже крутити жорна у своїх африканських маєтках. А тепер буде її шукати і знайде тільки для того, щоб розчавити, розтоптати, принизити.

      І гарячкуючи все дужче, втратив усяке відчуття міри настільки, що навіть Акта зрозуміла: обіцяв більше, ніж був би здатний виконати, а мовить його вустами гнів і мука. За муки мала б його пожаліти, але перебрана ним міра вичерпала її терплячість, так що врешті запитала його, навіщо до неї прийшов.

      Вініцій наразі не знав, що відповісти. Прийшов до неї, бо так хотів, бо гадав, що отримає якісь відомості, але власне прийшов тільки до імператора, а не маючи можливості з ним побачитися, зайшов до неї. Лігія, втікаючи, вчинила опір волі імператора, отож він, Вініцій, ублагає його, щоб наказав її шукати в усьому місті й державі, хоч би й довелося використати для того всі легіони й перетрясти по черзі кожний будинок в імперії. Петроній підтримає його прохання, й пошуки розпочнуться сьогодні ж.

      На те Акта мовила:

      – Стережися, щоб її не втратив назавше саме тоді, коли її за наказом імператора відшукають.

      Вініцій нахмурив брови.

      – Що це значить? – запитав.

      – Слухай мене, Марку! Вчора були ми з Лігією в тутешнім саду й зустріли Поппею, а з нею маленьку Августу, яку несла муринка Ліліт. Увечері дитя захворіло, а Ліліт твердить, що було зурочене і що зурочила його та чужоземка, яку зустріли в саду. Якщо дитя видужає, про це забудуть, але в противному разі Поппея перша звинуватить Лігію в чарах, і тоді, хоч де б її відшукали, не буде для неї порятунку.

      Настала хвилина мовчання, потім Вініцій озвався:

      – А може, й зурочила? Мене ж зурочила.

      – Ліліт повторює, що дитя заплакало враз, коли вона його пронесла повз нас. І дійсно! Заплакало. Певно, винесено його в сад уже хворим. Марку, шукай Лігію сам, де хочеш, але доки маленька Августа видужає, не говори про неї з імператором, бо накличеш на неї помсту Поппеї. Досить уже очі Лігії плакали через тебе, й нехай усі боги стережуть тепер її бідолашну голову.

      – Ти її любиш, Акто? – запитав похмуро Вініцій.

      І в очах вільновідпущениці блиснули сльози.

      – Так! Полюбила СКАЧАТЬ