Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

      «Давай!» – І одним духом до дна. І такий мені ублажливий вже здається Деригуз, наче ніколи й не був стервом.

      «От усі ви такі, – каже, – а завтра будете катом називати. Тобі й гроші потрібні?»

      «Потрібні гроші. Жінка, – кажу, – гола, сам голий».

      «Так бери в мене черевики. Отож залишилось півтора карбованця, а решту відробиш».

      «Відроблю, – кажу, – Оксентію Петровичу!» – Хоч черевики півтора карбованця й не варті, а тут ще душа горілки просить. Деригуз на це тільки й чекає. Скінчить видачу получки і останні краплини вицідить із журавля. Це б тільки починати получку, а горілки вже нема.

      «Бери, чортяко, останні, тільки діставай!»

      «Та де вже наше не пропадало, – каже. – Не можу, – каже, – я бачити, як людина мучиться. Така вже в мене характерність м'яка».

      «Пошукати тільки такої», – думаємо про себе.

      А він уже дістає іще четвертину.

      «Підходьте по черзі».

      Шахтарі юрбою пхаються до столу. Деригуз знову наливає кожному по склянці й приказує:

      «А за годину ще по півстільки дам, тільки лягайте до біса спати та й на роботу. Це ж, не забудьте, по тридцять копійок».

      Шахтар, бувало, вип'є, чвиркне крізь зуби – ото і вся закуска, лягає на піл і вслухається, як цокає велика «цибуля» перед Деригузом на столі. Ще й черга, бувало, не скінчилась, а вже хто-небудь підводить свою патлату голову й гукає:

      «А я вже нарахував годину!»

      Та Деригуза не обдуриш: він сидить, як копиця на полі, і цідить крізь зуби:

      «Ти навчися попереду хоч до десяти лічити».

      Капають хвилини, як коломазь із мазниці. Щоб скоротити час, починаємо співати:

      «Уже, мабуть, і друга година минула», – перебиває хто-небудь.

      А Деригуз мов не чує, сидить, ручки на пузі зложивши, та під пісню хилитається. Потім одкриє одне око, зизом гляне на свою «цибулю» і знову хитається. А ми страждаємо і знову співаємо. Деригуз підспівує тоненько, як козеня, і сльозу пускає. Плаче, стерво, і нас на сльозу збиває. По вікнах дощ ляпотить, у казармі болото, а на душі ще більше.

      «Доки ж ти мучитимеш православних? – Був у нас один такий розстрига-піп, Северином звали. – Доки, питає, – дражнитимеш?»

      «А чого ж ви, – каже, – не підходите?»

      Шахтар знає, що Деригуз у борг тепер уже не дасть, і цідить поволі, щоб довше поласувати. Вип'є і мовчки лягає на голий піл. А Северинові й цього мало.

      «От взяти, – каже, – приміром, шнур, що до випалу динаміту, і ломаку, так, по-моєму, шнур дошкульніший, ніж ломака».

      А ми вже здогадуємось, для чого це говориться.

СКАЧАТЬ