Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

      – От і нам треба. Самим треба братись. Власть і програма більшовицька гарна: за всіх бідних дбає.

      Те ж саме запитання, що й у Калинівці, почув він і тут:

      – А чи ж скоро?

      – Та вже недовго чекати. Як тільки буде сигнал, щоб усі, значить, разом…

      Від кого мав бути цей сигнал, він не знав і вийшов із кола з рясним потом на жилавому сірому обличчі. Хто знав його раніше, задоволено посміхнувся. Інші перепитували.

      – Хто це?

      – Хіба не бачиш? Більшовик якийсь.

      – А такий же шахтар, як і ми.

      На нього тепер дивилися з особливою пошаною.

      – Ми теж тут не сидимо без діла. – І шахтарі кивають на свого десятника Омеляна.

      Омелян викликав Гриця Духоту. Байда поважав цього слюсаря з качиним носом за розважність і за гострий язик. Він умів до ладу вкинути слово, де треба, висміяти шкурників. Духота носив кепку на самій потилиці, а в оголених по лікті руках у нього завжди був який-небудь інструмент. Зараз він тримав якусь шайбу, а за поясом стирчав молоток з довгим держалном. Духота привітно посміхнувся, і вони потиснули руки, як приятелі після довгої розлуки.

      – Максим Мостовий хотів вас бачити.

      – Уже влаштувався на роботу?

      – Роботи в нього вистачає, та тільки життя собаче: ховайся день і ніч.

      – А де ж я його побачу?

      – Ви збойку знаєте, ту, що німця вкинули?

      – Ну то що?

      – Навідайтесь туди завтра надвечір.

      Утрьох вони вийшли на дорогу, що виблискувала накоченими коліями. Німецька військова халабуда, воркочучи кованими колесами, обігнула шахту і скоро порівнялася з ними. Зустріч з німецькими бундючними солдатами нікому з них не могла бути приємною, і вони мовчки збочили з дороги. Гордій Байда при зустрічі з німецькими солдатами згадував або Ганса, або блакитноокого юнака, що нагадував пастуха.

      – Є й серед них люди з понятієм, трудящі.

      – Таких тут довго не тримають, – відказав Гриць Духота, – ми тут з двома ніби договорились уже, та ви знаєте Ганса Курца. Мабуть, винюхало начальство, – не знаємо, де й поділись.

      – Курц прибігав напередодні: на фронт, каже, посилають.

      Від халабуди підійшов солдат із посмішкою на червоних губах. В руках у нього була новенька вуздечка. Всі троє здивовано перезирнулися.

      Гордій поторкав пальцями вуздечку й посміхнувся:

      – Чи ти хочеш нас загнуздати, чи що? Так на мене – і то велика.

      Солдат повісив уздечку на руку й дістав із кишені французький ключ. Річ була потрібна, але не було потрібних грошей. Солдат, гадаючи, мабуть, що й це їм не потрібне, витяг із-за пазухи нові штани.

      – Чого це ти сгродуєшся? Додому, чи що, збираєшся?

      На губах у солдата заграла задоволена посмішка:

      – Яволь!

      Усі троє запитливо переглянулися. Гриць Духота й собі з посмішкою на губах запитав:

      – А в тебе револьвера СКАЧАТЬ