Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вилюднів, поширшав у плечах, ще більше став з обличчя подібний до Клима, але від батькових очей не заховалась і різниця. Уже третій місяць він працював за коногона і тепер на кожному кроці словами й рухами, не завжди чемними, намагався копіювати найбільших шибайголів із коногонів.

      – А в нас пішла чутка, що вас уже копнули.

      Ілько сказав це цілком байдуже і так же байдуже чвиркнув крізь зуби, як це робив Гарасько. Вражений Байда похитав головою. Харита, відчувши докірливий чоловіків погляд, глибоко зітхнула:

      – Як з цепу хлопець зірвався.

      – Щось ти, дивлюсь я, від рук відбився, Ільку. Хто це тебе просвіщає?

      Ілько пхекнув і взявся за шапку:

      – Став би я просвіщатися. Всякою мурою займатися. У нас своя програма.

      – У кого це – в нас?

      Ілько хотів сказати: «В анархістів!», але Гарасько наказав йому мовчати, що є така «партія» на шахті, і він тільки буркнув «у нас» і замовк.

      – Може, в тебе з Гараськом? Ти й досі водишся з цим гицлем? У Гараська звісно яка програма – байдики бити. Ото його програма.

      Гордій Байда за п'ять місяців сидіння у в'язниці мав час і нагоду наслухатися про партії та програми і згадав, як Клим теж про партії говорив:

      – Чуєш, Харито, про Клима і в тюрмі не раз мені казали – на великого чоловіка росте. Розумний хлопець. – І з гордістю подумав, що й сам би тепер міг де в чім повчити Клима з політики.

      Раніше Байда не звертав жодної уваги на дітей, хіба, розчулений горілкою, на пісенний лад пускав сльозу: «Сини мої, соколи». Тверезим він міркував інакше: «Якось повиростають, адже ми виросли». Але зараз Ількове шибайголовство вразило його неприємно, навіть боляче. Відчуваючи свою провину перед Климом, що вийшов у люди і без його, батькової, допомоги, навіть більше, переборовши батькову впертість, що тепер шпичками штрикала його совість, Гордій Байда, не певний, що зможе ще й сам прислужитися революції, не одну ніч, сидячи у в'язниці, думав над тим, щоб хоч менший син Ілько міг колись сказати, що батько напугав його на розум. «Вийшла з Климом у мене помилка, а вже Ількові шлях ясний. Подякують люди Климові, подякують Ількові, не забудуть і батька їхнього». Розбещений за його відсутність, Ілько тривогою наповнив батькове серце. В сірих очах під навислими стріхами кошлатих брів проступила скорбота.

      – А в тюрмі були такі завбільшки, як і ти. Теж революцію робили. Ваня такий був. Що ж він утнув з гайдамаками? Розвішали вони універсал їхній, як маніфест ніби, що тепер, мовляв, наша Україна самостійна. Ваня і подописував на цих афішах: «Від Києва до Берліна самостійна Україна!» І тобі пора за розум братися.

      – А в нас своя партія, – задерикувато сказав Ілько.

      – Он як, ціла партія? І багато ж вас у партії?

      – Хоч і небагато, зате варта і та боїться нас.

      – Кого це – «нас»?

      – Гараська, Митька Куцого і… мене. Нехай тільки тронуть.

      – Що, Митько Куций уже повернувся?

      – Давно. Усі пальці в перснях, а годинник СКАЧАТЬ