Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

      Ілько, радий в душі, ніби неохоче виліз із лямки і, мов ведмідь, хутко порачкував до Гараська.

      Гарасько на чім світ лаяв коногона, що той ніби погано подає порожняк, хоч вагончики стояли перед ним порожні.

      – От Митько Куций був коногон, ото так коногон. Справжній анархіст.

      Ілько запитливо кліпає очима.

      – Ну, партія така, – пояснює Гарасько. – Нікого над собою не визнавав.

      – А хіба його нема вже?

      – Утік до Махна, такий тоже анархіст. Цілу армію свою зібрав.

      – А чого ж Митькові треба було тікати?

      – Через отого Задою пузатого. Вони раз заклались на пляшку самогону, що Митько Куций пужне інженера Григорія Петровича, щоб не вештався по шахті. От одного разу Митько жене порожняк із сходу. Дивиться, інженер з лампочкою під стіночку став. Він вагончик тільки хить, а інженер під вагони тільки брик. Митько до нього. «Як ви попали під вагон?» А інженер молодий ще, соромно, що таке трапилося, та й каже: «Мабуть, підсковзнувся!» Ну, Митько, раз виграв, вимагає пляшку самогону, а Задоя тоді: «Я в совет заявлю!» А совет би зразу копнув. Ну, Митько за шапку і втік. А тепер переказує, що в Махна можна і поїсти, і попити. Завоюєш, приміром, город, бери що хочеш: хоч грамофон, хоч гітару, взагалі усяке плаття. Захотів, приміром, спати – геть хазяїна скинув, а сам на його пуховики. Підлататися можна по перше число. Ex, я б зараз на всі пальці перснів набрав, на штани леї нашив, дудочкою чоботи, остроги… Ідеш, а воно тільки дзень, дзень. А то хіба це жисть?

      Він шморгнув носом.

      Ілько ще нічого не чув про анархістів, він навіть не знав, чи є яка-небудь різниця між анархістом і антихристом, й подивився на Гараська вже заздрими очима:

      – А в нас така партія є на шахті?

      Гарасько відкопилив губу:

      – Спрашуєш! Я первий.

      Тепер Ілько відчув себе проти Гараська вже зовсім маленьким і запобігливо сказав:

      – А ти вгадав, що трапиться нещастя: Хабібулу вбило. І тобі справді приснилось?

      Гарасько, певно, забув уже, що казав, і недоумкувато закліпав сонними очима:

      – Що ви всі вигадуєте, ніби я тільки сплю.

      Із пічки, важко дихаючи, виліз Гордій Байда. Він тяг за собою горою вивершені санки.

      – Я вже сам, тату, – звівся на ноги Ілько. Він трохи перепочив, а догадавшись, що Гарасько брехав про сон, позбувся й неприємного страху.

      – Краще допоможи Гараськові: бачиш, не встигає. А то й сьогодні не заробимо на хліб. Води в тебе немає, Гараську?

      Гарасько стояв під стінкою. Під ним у рівчаку, чути було, хлюпала вода.

      – Немає, дядьку Гордію.

      – І ту ото воду поганиш? Її ж хтось питиме.

      – А ви он вище.

      Гордій Байда нахилився до рівчака, хлюпнув рукою, зігнав іржаві осуги і припав чорними від сажі губами до води.

      – Яка ж таки погань! – Він з огидою сплюнув і рукою витер рот.

      Із СКАЧАТЬ