Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скандал? Що він мені за правду зробить? Нехай хоч десять техніків нахваляється!

      – А на нього теж можна якусь управу знайти?

      – А то ж як? Старий шахтар. Жартуєш, чи що?

      В його голосі було багато образи і мало певності, що при біді йому тепер хтось може зарадити.

      – Нас же не викинуть із хати, хоч би я й один працював.

      – А спілка навіщо? – згадав Байда і навіть повеселішав. – У правлінні спілки тепер поважні люди. На чорнороба, може, не став би зважати Сивокіз, а на таких, як сам, зважить. Я й туди піду. Старий шахтар. Таких тепер на пальцях перелічити. Я їм гори вугілля навернув, а Сивокіз що? Молоточками тільки світить. Якби на другого, так йому б на місці бубну вибив, і все. Поважай старого шахтаря. Про це йому й спілка скаже, а може, ще й нахлобучку дасть. І дасть, обов'язково дасть, тільки довідається, як ті барбоси з людьми поводяться.

      Підбадьоривши себе надією на профспілку, Гордій Байда уже розважно витер рота, розгладив довгі вуси і, навіть не дочекавшися гудка, пішов знайомою стежкою до шахти. Позаду нього тяглася довга тінь з обушком біля голови. Ілько, ступаючи слідом, кожен раз намагався надсікти лопатою тінь від обушка і цим розважався, аж доки вони прийшли до шахти.

      Біля воріт сьогодні стояв німецький солдат з гвинтівкою. Такий же солдат, у зеленій касці, з багнетом за плечима, походжав по естакаді, чого раніше не було. У ламповій теж стояв якийсь збуджений, нервовий гамір. Байді не терпілося скоріше довідатися про свою долю, і він насторожено кинув свій номер. Бляха тоскно дзвякнула об поличку, біля якої між гронами лампочок снувала Маруся.

      Ілько й сьогодні переживав гостре й солодке хвилювання. Щоб краще бачити, як снують між лампочок привабливі, оголені по лікті Марусині руки, він по-гусячому витяг із-за батькової спини шию. Певний, що сьогодні Маруся вже не буде глузувати з нього, Ілько нетерпляче чекав на свою чергу.

      Маруся, узявши машинально у Байди бляшку, відійшла до разка лампочок, схожих на сухих жучків, приколотих до жердочок.

      – Який твій номер? – І, наморщивши лоба, заморочено озирнулась. Побачивши у віконце шпакувате, тверде обличчя Климового батька, Маруся винувато посміхнулась. Збентежений Байда зрозумів її перепитування по-своєму. Значить, вона вже не знайшла його лампочки на своєму місці. Значить, він уже лампочки більше не одержить, вважай – уже безробітний, а завтра йому не видадуть із кооперативу пайки хліба, а може, викинуть і з землянки. Серце боляче стиснулось у грудях, і холодний піт укрив усе тіло.

      Ількові не терпілося, і він, почервонівши враз по самі вуха, вигукнув за батька:

      – Номер три – вісімдесят чотири! Читати, мабуть, арифметики розучилась?

      – Та вона ж ось, хай їй чорт! – І Маруся брязнула номером, а потім у віконце просунула лампочку.

      Гордій Байда цупкими пальцями обійняв лампочку за масне денце і, мабуть з радості, яка гарячим струмом пройшла по його тілу, ніжно сказав:

      – Гарна з тебе буде невісточка!

      Маруся СКАЧАТЬ