Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вогник верхнього горизонту, і Ількові почало здаватися, ніби кліть непомітно полетіла догори. Враз щось заверещало, запищало, як сотня полозків на морозі. Кліть крякнула й зависла. З розгону всі грохнули на підлогу. З-під лап на дерев'яних брусках запахло смаленим, потім на плечі хлюпнула студена вода.

      Нахилившись над лампочками, кожен побачив жах у другого в очах. Кліть, ніби конаючи, кректала і з останніх сил намагалася виприснути з цупких обіймів погнутих брусків.

      Першим отямився Ілько. Він схопив батька за руку і закричав:

      – Тату, тату, що це?

      – За скобку, за верхню скобку тримайся!

      Гордій Байда проказав це як уві сні, бо Ілько, як і він, сидів навпочіпки.

      – Затиснуло!

      Крекчучи по-старечому, кліть враз зайшлася молодечим вереском, немов бруси її лоскотали під лапами.

      – Рятуйте! – обкрутився на місці Задоя. – Здушило!

      Всі враз схопилися на ноги, мов за командою. Ілько знов учепився за батька:

      – Обірвалась?

      – Держись, держись, синку, вона пройде! – заспокоював Сусідка.

      Лампочки замиготіли попід стінами. На стінах під жовтуватим світлом ворушилися зруйновані цямрини. По них сльозилась іржава вода і зализувала рани від ударів залізного каркаса.

      – Опускається!

      – Догори смикають!

      – Тепер обірвуть, обірвуть, анахтеми!

      Задоя на своїх коротких ногах по-ведмедячому тупцяв попід стінками і не переставав скиглити:

      – Пропали! Їй же богу, пропали!

      Гирич застережливо тримався одною рукою за скобку, яка приходилася майже проти самого носа, другою обмацував зруйновані цямрини:

      – От іроди прокляті! Коли ж це ще обвалилося?

      – Не гніви Бога! – скиглив Задоя.

      – Заткни свою пельку, а то гляди, щоб на-гора тебе вже ангели не винесли!

      За тонкою обшивкою кліті попід стінкою тулилася драбина. Вона призначалася для полагодження стовбура і на випадок аварій кліті. Гордій Байда двома ударами кайла проламав дірку:

      – Вилазьте на драбину!

      До дірки першим кинувся Задоя. Він заткнув її собою, як туго набитий лантух. Але тільки зник у дірці його мокрий зад, як кліть ніби випала з рук і хутко полетіла вниз. Ілько від несподіванки ойкнув і, пустивши скобку, знову схопився обома руками за батька.

      – Тепер як не обірветься, то, може, і живі будемо, – сказав Сусідка, враз повеселівши. – І це вже скільки раз на тому місці. Раніше хоч залагоджували, а тепер, як злодії, хапаються, щоб більше вкрасти, скоріше втекти. Цілики, і ті вже, анахтеми, кажуть вибирати.

      – Якби надіялися кріпко сидіти, підготовку б вели. – Від пережитого хвилювання й важкого повітря голос у Гирича ніби намок у воді. – Штреки повідставали сажнів на п'ятнадцять скрізь.

      – Буде, хлопче, ще й на тридцять. Думаєш, вони не чують на себе погибелі? Приклади вухо, як земля гуде. Прийде, прийде!

      Блимнуло світло, і кліть стала.

      Всі СКАЧАТЬ