Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

      Момент, на який боязко чекав Ілько, наступив для нього саме тоді, коли йому було найтрудніше рятуватися. Він щойно запрігся в санки з вугіллям, як підпірки затріщали вже, ніби крокви на пожежі, а з покрівлі дощем закапала вода. Більшого напруження Ількові нерви витримати вже не могли. Йому видалося, що стеля вже давить на спину, і він, збиваючи до крові коліна, прожогом кинувся в ходок. Мокрий штиб, як каша, розсувався під його руками. Біля дірки Ілько озирнувся. Позаду колесом котився Задоя і поперед нього шмигнув у ходок.

      Тільки на штреці Ілько помітив, що ні батько, ні інші вибійники вискочити не встигли. Охоплений жахом, стурбований за батька, він, перемагаючи страх, кинувся назад у ходок. Вибійники все ще лежали, як жовті осениці, під чорною стіною і гризли вугілля, приказуючи:

      – Ге-га, ге-га!

      Батько на хвилину наставив вухо:

      – Зачинає, – і підтяг до себе покинуту Ільком лопату. – Зачинає-таки, сволота! – і потяг з обапола свою сорочку. Другою рукою він не переставав кришити вугілля.

      Тріск перейшов уже в справжню канонаду. Підпірки тріщали сухим, холодним і моторошним тріском.

      – Таки йде. А я думав, оставила. – Батько озирнувся назад і на півдорозі затримав занесену руку з обушком. За його кожним рухом пильно стежили інші вибійники. Їхні кайла теж завмерли в повітрі. Враз підпірки під чорною стелею з тріском розцвіли білими патлатими квітками.

      – Ану, хлопці, годі! – гукнув батько, і всі миттю кинулися до штреку.

      Слідом за ними котилася туга хвиля повітря. Ілько ледь схопив шапку, яку вітром зірвало з голови. Але йому тепер було не страшно. Він дивився з нори й бачив, як у чорній пащі підпірки обертало вже в мочалки, а цямрини сплющувалися, як гармошки, під тиском незримої руки.

      Попереду батька Ілько прудко виліз на штрек.

      – Сіла!

      Гарасько лукаво прищурив свої маленькі очі:

      – Не я тобі казав? Попробував би заснути, і тебе б зложило, як складаний ножик. Один вибійник колись хотів плечима затримати…

      Але Ілько вже не слухав його. Батько з розмазаним на щоках брудним потом, закинувши на чорне від сажі плече сорочку, сидів на купі вугілля і тупо дивився в одну точку. Він, напевне, думав про техніка Сивокоза і про те, що може позбутися роботи, а може, втрутиться ще й варта. Тоді їх викинуть із землянки. СКАЧАТЬ