Самум (збірник). Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я спитаю по-іншому… Як ти дізнався, що Катя стрибне з даху, якщо вона сама про це не знала?

      – А оце, – демон дивився їй у вічі, – не твоя справа.

      Ірина проковтнула клубок:

      – Добре. Я питаю, бо, якби ти точно міг сказати, хто на цій фотографії, ну… має проблеми, нам було б простіше, е-е-е…

      – Просто не буде, відьмо, – сказав демон. – Не сподівайся.

* * *

      Отже, три різні людини. Ні імен, ні прізвищ, жодних підказок. На годиннику – чверть на першу; до останнього подиху самогубці залишилося шістнадцять годин і дві хвилини.

      – Де це має статися?

      – Не знаю.

      – Хоч щось ти знаєш конкретно?

      – Фотографія. Краватка з Міккі Маусом. Хтось із них. Усе.

      Ірина пройшлася по кухні, розминаючи пальці, наче фокусник перед виступом. Відкрила Вічину телефонну базу. Насупилась. Узялася за телефон:

      – Віка? Цей мужик, що останнім приходив, записувався по телефону?

      – Ні, – відгукнулася в слухавці Віка. Чутно було, як шумить мотор і грає в маршрутці «Радіо Шансон». – Записався на сайті. Можеш подивитись… А навіщо?

      – Для діла, – відрізала Ірина. – Ну все, вибач.

      – Допомогти тобі?

      – Сама впораюся.

      Демон нависав над нею, заважаючи зосередитись. Ірина зайшла на свій сайт, ввела пароль, переглянула записи. Останній відвідувач зареєструвався на форумі під невимовним ніком і залишив для зв'язку електронну адресу, схоже, одноразову – ім'я скриньки звучало дико, безглуздий набір букв і цифр.

      – Фігня, а не адреса, – буркнула Ірина.

      – Якщо я хочу записатися на прийом до відьми, але не хочу виставляти свої координати, – мудро почав демон, – я створюю нову скриньку, спеціально для цього випадку…

      – Або пишу, що в голову стукне.

      – Ні. Я ж не малолітній мережевий троль, я справді збираюся піти на прийом до цієї відьми. Отже, я зацікавлений у тому, щоб одержати інформацію… Просто напиши йому! Зараз!

      Ірина, як загіпнотизована, набила в поле теми: «Новини від відьми Ірини». Потім, майже не замислюючись над змістом, однак шукаючи на клавіатурі кожну букву, настукала повідомлення: «На твоїй фотці – прокляття. Зателефонуй мені».

      Вона залишила в тілі листа номер свого мобільного й надіслала повідомлення – можливо, в нікуди.

      – Якщо лист повернеться – значить, скриньки нема, – сказав демон, ніби відповідаючи на її думки.

      – І що тоді робити?

      Демон мовчав.

      – Ти знав, що в базі немає його телефону? – раптом запитала Ірина.

      Демон мовчав.

      – Чому ти мені не сказав? Чому сам його не вистежив? Чому не запам'ятав номер його машини? Він же єдина ниточка! Чому ти…

      – Через те, що я вселився в тебе! – гаркнув демон. – Я знаю те, що знаєш ти, дивлюся твоїми очима і слухаю твоїми вухами! Якби я міг сам щось довідатися – не став би бруднитися!

      – Використовувати мене – значить бруднитись? – тихо уточнила СКАЧАТЬ